Ці дороги, що в нашому районі, вже всіх замучили. Вони стали притчею во язицех. Бо ось уже два десятиліття дороги і шляхи з кожним роком крушаться і рушаться, а представники влади оперують одним і тим аргументом: дорогами опікуються, дороги ремонтуються, але на ці дороги не передбачена така кількість потужних автомашин з лісом, піском, щебенем та каменем.
Професійно-технічне училище… У радянські часи такими навчальними закладами чомусь лякали відстаючих учнів. Бо тоді було престижно вчитись на відмінно, отримати диплом інституту, вибитись із села в інтелігенти, а от трієчники торували собі шлях до професії саме через ПТУ. Далі за освітньою ієрархією йшли технікуми. Якщо ж дуже напружитись і мати талан – тоді вже й вищу освіту можна здобути. Думаю, для читачів зрілого віку не є загадкою, як саме в народі розшифровується абревіатура ПТУ…
До Петра – сінокісна пора. У ці прекрасні сонячні дні селяни, що утримують худобу, докладають максимум зусиль, аби у покосах довго сіно не лежало. Ворушать його, сушать і згрібають у валки. А потім стягують докупи і складають ці копички, а копички у стіжки. У всіх трударів на сінокісному полі одне бажання – якнайшвидше завершити сінозаготівлю.
Напередодні Дня молоді, яке відзначається щорічно в останню неділю червня, ми запитали в жителів нашого району як вони ставляться до святкування цього дня у той час, коли на Сході України йде неоголошена війна.
У лікарнях зараз гаряча пора, адже роботи медикам, як і завжди, вистачає. Призовна комісія, медогляди абітурієнтів та дітей у школах, прийом хворих…Але час від часу виникають проблеми, з якими ці мужні люди у білих халатах впоратися не можуть. Це – проблеми банальної халатності найдорожчих людей, батьків.