Росія перекрила українцям газовий кран. І нехай. Трохи маємо у сховищах, ще трохи обіцяє підкинути реверсом Європа, а далі час покаже. Тепер головне - уникнути аварій, терактів, спланувати роботу в опалювальний сезон, передбачивши усі ризики. А ще - скласти детальні інструкції для конкретних кризових ситуацій. І, звісно, економія і ще раз економія.
Район облетіла чутка — в Рівненській області розпочато реорганізацію селянських лісів, таких, як ДП СЛАП «Володимирецький держспецлісгосп». Така структура, як ДП СЛАП, розпорядженням Кабміну України від 3.07.2013 р. за №584-р «Про приймання цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України» має перейти з Міністерства агрополітики (сільського господарства) в агентство лісових ресурсів (Міністерства по лісовій промисловості як такого вже давно немає).
Ось уже декілька місяців в нашій державі триває війна. Не буду коментувати, хто, з ким і чому. Це в нас, тут, у глибинці не чути гулу літаків і канонади мінометних обстрілів. Ніби й немає того страхіття. Ми, як завжди, вранці йдемо на роботу, займаємося хатніми справами, отримуємо заробітну плату та щодня слідкуємо за новинами із зони АТО.
Обговорення довкола ціни за молоко від домашніх господарств, яке здається на подальшу промислову переробку, не втрачають своєї актуальності. Ба більше, набувають особливої важливості в непрості часи, які зараз переживає наша країна. Воно й зрозуміло: для багатьох рідна корівка – справжня годувальниця. Тож ми зацікавилися, наскільки повними є нині молочні ріки. Чи не тісно їм у цінових берегах? І що ж насправді робиться, аби всі – господарі, переробники, покупці – були у виграші?
Нещодавно, коли я був в Антонівці, до мене підійшла колишній головний інженер Володимирецького льонозаводу Ганна Василівна Шевчук як до автора газетної статті «Люди, будьте милосердні». З болем у серці і великим хвилюванням вона заговорила про довкілля, про те, що ліси, береги річок, озер і все навколо забруднюється і що може настати час, коли місця для відпочинку та замилування природою вже не буде. «Я не за себе хвилююся, – говорила моя співрозмовниця, – я хвилююся за дітей, онуків і правнуків». А насамкінець попросила ще раз підняти це питання в газеті.