Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

…Ранок. Піднімається сонце. Ще сільська ґрунтова дорога не куриться, і веде далеко за село. Поля, поля довкола, безмежні, зелені, гарно впорядковані.

Дорогою ідуть двоє. Старший чоловік і хлопчик років дев’яти. Чоловік на одну ногу накульгує, несе бджолярське знаряддя. Він – пасічник. Його звати Василь і з сином Миколою ідуть за село на колгоспну пасіку. Це з добрий десяток кілометрів.

Та «пасіка» зустрічає їх на півдорозі. То бджілки-розвідники вилетіли наперед і облітають довкола своїх приятелів. Миколка вже знає, що бджілки – Божі створіння – розумні, як люди. Бджола ніколи не вкусить, якщо не відчує небезпеку. Бджоли кусають тільки грішників. Якщо людина зайде на пасіку і позавидує пасічнику, що у нього є багато вуликів і мед, тоді бджілки-охоронці ту людину вжалять.

Пасіка – це теж університет. І як у вищому навчальному закладі у бджіл теж є свої сесії, здавання «заліків», а коли відділяється бджолосім’я і вилітає рій, настають іспити: і для нової бджолосім’ї, і для пасічника…

Пройшов той університет і Микола Васильович Мастій. Це його хлопчиком, за 12 кілометрів пішки, водив батько на колгоспну пасіку. Це його серце пройняла доброта і терпимість, бо всі люди, хто тримає бджоли, стають носіями мудрості і доброти.

…Доля розпорядилася, що Микола Мастій взяв за дружину Лідію Владиславівну, дівчину з Озера, з якою вчився. У них народилося три доньки. Сім’ї довелося жити і працювати в Жовкинях, у Довговолі і в Володимирці. Микола Васильович був головою сільради, головою колгоспу, начальником районного управління сільського господарства, заступником голови районної ради.

І щороку у травні Мастії брали … відпустку. Можна подумати: що тут особливого? То скажу: вони брали відпустки, щоб у відповідальний для бджіл час бути поряд. Пасіка потребує уваги кожного дня. Отак, як доглядаєте птицю і щодня їй даєте їсти, так і бджоли вимагають, щоб їм поставили свіжої води і доглянули вулик…

Сьогодні Мастії повністю віддають себе пасіці. Вона розташувалася в них у садку біля дому. Зо три десятки бджолиних будиночків, переважно голубого кольору, вишикувалися у три ряди. Тут і трудиться Лідія Владиславівна. За роки, коли Микола Васильович завів пасіку, вона опанувала всі премудрості бджільництва. І може дати кращі поради, ніж будь який бувалий пасічник.

– Це правда. Навесні, при першому вильоті бджіл, пасічник уважно спостерігає, на який «хліб» пішла бджола – той і вродиться. Якщо бджілка сіла на яблуню, буде врожай на яблука. Сяде на вишню – вродять вишні, – Розповідає Лідія Владиславівна. – Є пасічники, які ведуть записи, своєрідні щоденники. Ми між собою, між бджолярами, спілкуємося, обговорюємо різні «сімейні» бджолині проблеми. Правда, цікаво, що пасічників ніколи ніяка влада не обкладала податками? Так би мовити, каста недоторканих. А ви знаєте, що пасічники ніколи не називають число вуликів, не називають кількість «знятого» меду? Але всі пасічники, як один, з першого взятку частують дітей першим медом…

– Бджолярство – прибуткова справа, – продовжує розмову Микола Васильович. – Хоча і копітка... Неспроста бджільництво відноситься до галузі тваринництва. Ті ж самі щоденні затрати часу на обслуговування вуликів, їх обхід і догляд. Запам’ятайте: одна літрова баночка меду справжнього і натурального коштує на наших базарах від 100 до 150 гривень. Візьміть 10 бджолосімей, які дають 50 кілограмів меду в середньому (максимум – 100 кг від бджолосім’ї), і помножте на вищевказану вартість.

Але суть не в затратах і прибутках – у всьому повинна бути вкладена душа. Бджоли, вони ж як люди, – відчувають і відповідають взаємністю. Недарма, всі бджолярі – довгожителі і спокійні, врівноважені та привітні люди.

Зараз дуже багато лікувальних закладів працюють із залученням живих пасік, використовуючи мед, віск, прополіс, бджолиний помор, пилок, маточкове молочко та інші продукти бджільництва. Також укуси бджіл використовують з лікувальною метою (особливо при онкозахворюваннях), а також для лікування дихальних шляхів, органів травлення, нервової системи та багатьох інших хвороб.

Розповім окремо про застосування «весняного помору» – про це писали всі газети. 76-річний чоловік переніс два інфаркти та інсульт. Від нього відказалися всі рідні. Повернувшись додому, він почав на ніч пити мед з холодною водою, адже на ліки не було грошей. А згодом купив на базарі помор і його став варити, а настій той – пити. За два місяці 76-річний дідусь самотужки почав добре рухатися, спускатися з 5 поверху, ходити в магазин та гуляти по парку. І, як повідомили газети, – одружився з соціальною працівницею, яка його доглядала.

Ви запитували про Лідію Владиславівну? Вона вже справжній пасічник. Вміло ловить рій. Він їй сам в руки йде. Ще нам допомагають діти.

– Ми всіх долучили до бджільництва. В Озері мої брати теж тримають вулики, – розповідає Ліда Владиславівна. – Приєднуйтесь до нашої когорти – не пошкодуєте, адже де бджоли – там і врожай, а це – головне для нас, хліборобів.

…У нашій державі 19 серпня офіційно визнано Днем пасічника. То ж вклонімося тим, хто дбає найсолодше диво – мед і їх творців – бджіл!

Галина Симчук.

На фото автора: подружжя Лідії та Миколи Мастіїв на родинній пасіці.