Авторизація

HomeНаше життяЗустрічі для васМихайло Пікторов: «Живу і впевнено крокую своєю стежкою…»

Михайло Пікторов: «Живу і впевнено крокую своєю стежкою…»

( 2 Votes )

Останнім часом «отаман Босий» (він же – вожак володимирецьких козачат Михайло ПІКТОРОВ) якось випав з поля зору місцевої преси. А тим часом Михайло Михайлович живе таким же сповненим неспокою і молодечого горіння життям. Саме тому знову привертаємо читацьку увагу до цієї незвичайної, а тому й незмінно цікавої людини. Тим паче, що для цього маємо серйозний і, з точки зору нормальної логіки та людської совісті, не зовсім зрозумілий привід. Отже, запрошуємо свого іменитого земляка до розмови…

Учителі назавжди лишаються вчителями

– Михайле Михайловичу! Радий новій зустрічі з вами і, якщо призабули, нагадаю, за яких обставин ми свого часу познайомилися. Ви були ще зовсім молодим, та попри молодість – переконаним послідовником Учителя Іванова. Склалося враження, що від нього, від його вчення пішло ваше знамените гартування холодом. І, дізнавшись про це, ми, районні журналісти, зажадали зазнімкувати ваше обливання криничною водою…

– Еге ж, уже вдарили перші морози і місцями виднівся сніг, – сміється мій співрозмовник. – Сподіваюся, я не дуже сконфузився перед вами?

– Та що ви! Навпаки! Тим паче, що всяку дорогу, зокрема й через замети-перемети, відтоді ви долали босоніж. Але чи змінилося щось упродовж багатьох літ у вашому світовідчутті? Які нові відкриття у сфері людинознавства для себе зробили і що по-новому переглянули? І чи таким же авторитетом залишається для вас народний мудрець Іванов?

Послідовники вчення Іванова перетворили його особистість в релігійно-містичний культ. Безумовно, це вчення спрямоване на відкриття резервів організму через Природу. Порфирій Корнійович розробив, апробував і ввів культову практику: повсякденне молитовне звернення за допомогою, зміцнення основи віри, а головне – методика залучення до сакральних сил Природи з метою отримання непорушного здоров'я. Апробуючи на собі вчення Іванова, я зрозумів, що людина – частинка Природи, і робити щось шкідливе рука вже не піднімається. Якщо людина проти Природи – її агресивність бумерангом повертається на саму людину та її родину. Знайшовши свій шлях у Природі, Порфирій Корнійович безкорисно поділився набутим досвідом з людством. Цей шлях простий і доступний. Було б лише бажання.

 Приблизно тоді ж у вашій уяві зародилося дитяче козацьке товариство, яке ви згодом назвали «Пагоном». Чому – «Пагін» і чому – саме козацьке? Ви діяли за чиїмось прикладом чи – за покликом власного серця?

       – Це був період, коли Радянський Союз розвалили (а разом із ним і дитячі організації), а взамін нічого не надали. Весною, проходячи мимо стадіону, ми з братами Новаками (Віктором, нинішнім секретарем селради, і Сергієм, працівником колегіуму – ред.) помітили, що дітей там малувато, згадали власне дитинство, свої ігри та забави, і вирішили створити дитячу патріотичну організацію, яка б допомагала дітям та підліткам розвиватися духовно, фізично й інтелектуально. Ознайомившись із діяльністю різних організацій, взялися за районне дитяче козацьке товариство, і вже 27 березня 1998 року відбулися установчі збори ДКТВ. Отоді, легалізуючи організацію, по-справжньому й відчули, що таке бюрократія. А назва виникла під час поїздки козачат у кузнецовський плав басейн. Їдучи автобусом, на засніжених полях крізь вікно ми побачили зелені пагінці, що пробилися через сніг. Так і виникла назва «Пагін».

– Уже багато років ви, образно кажучи, розбудовуєте «дитячу козацьку республіку» у рідному районі. Чого, розпочинаючи цю розбудову, прагнули і що на сьогодні маєте? Яких висновків щодо організації дитячих патріотичних рухів за цей час дійшли?

– Прагнення було одне – створити незалежну громадську організацію, яка б займалася позашкільною освітньо-виховною та правовою роботою серед дітей та підлітків віком від 6 до 18 років. Діяльність спрямовувалася на відродження та продо­вження в сучасних умовах козацьких звичаїв і традицій, вироб­лення у козачат прагнення розвивати кращі риси українця-патріота через козацьку педагогіку. Час показав, що ми вибрали правильний шлях.

  Відбувся і ваш «отаманський похід» у районну раду. Але, схоже, депутатство ви облишили для інших, більш наближених до політики. Що сталося? Відчули, що то – не ваше, що у сесійній залі не почерпнете чогось сподіваного чи було ще якесь розчарування?

-- У свій час мені довелося очолювати районну партію «Реформи і порядок», тож у блоці «Пора-ПРП» по квоті пройшов у районну раду. Вивчивши «внутрішню кухню» бюрократичної інституції, я легше став спілкуватися з посадовцями. А більше мене нічого не цікавило. Рішення ради на той час були прогнозованими, і мені стало не цікаво.

Найбільша втіха – коли запалиш радістю дитячі очі!..  

– Чи була у вас впевненість, що створюване вами дитяче козацьке товариство виявиться таким довговічним? Чи можна виділити якісь етапи у його становленні та діяльності? Чим, яким чином ви гуртували і гуртуєте своїх козачат? Підкріпіть це конкретними прикладами з козацького життя ваших підопічних.

– Коли легалізовували товариство, то й гадки не мали, що буде так важко і цікаво і що знайдемо свою нішу у пострадянському середовищі. Були люди, які в період становлення організації запевняли, що нічого не вийде і нас просто «зітруть», що ніхто не буде нас фінансувати і навіщо нам той зайвий клопіт. Мовляв, є державні інституції, вони мають кошти, от хай і працюють. Але ми згуртували однодумців-волонтерів, на вишколах і семінарах навчили їх працювати з дітьми. Прйшло кілька таких козацьких вишколаів. Але найголовніше для «Пагона» – походи, таборування, ігри і змагання. Козачата брали участь в експедиції «Краса і біль України» (перше місце в області), «Мальовнича Україна» (друге місце), в акції «Говерляна» та сплавлялися на плотах річками Стир і Вілія. ДКТВ – організатор ряду виставок народних умільців та козацької військово-спортивної гри «Сагайдак». Проведено ряд акцій по очисткці лісу від сміття, допомозі людям похилого віку, дітям-інвалідам і дітям з малозабезпечених сімей. 

– А чи можна проводити паралелі між вашим та іншими дитячими патріотичними рухами? Чи запозичували щось у колишньої піонерії або у нинішнього пласту? Яка з дитячих організацій найближча до вашого товариства?

– І в пластунах, і в піонерській організації, і в козацьких дитячих організаціях багато спільного. Це ходіння строєм, віддавання честі, таборування, вишколи, мандрівки, суспільно-корисні роботи, гуртування навколо проблеми, «тимурівські вахти», патріотичне виховання. Якби піонерську організацію звільнили від пропартійної ідеології, була б чудова дитяча організація, яку не треба було б її розвалювати.

– Хто ж вони – ваші козачата? Чим займаються і чи не замкнулися самі у собі? І чи не вичерпуються ваші козацькі клопоти виключно дитячим відпочинком та  дозвіллям?

– Для ефективнішої роботи з дітьми та підлітками ми відкрили осередки у дванадцяти селах району. За останнім реєстром, у товаристві разом з сімнадцятьма волонтерами 732 учасники. На сьогодні проекти ДКТВ «Пагін» спрямовані на підтримку дитячо-розважального центру «Ігроландія» (більярд, теніс, ігри на «Соні-плейстейшин-2»), центру комп’ютерних навчань для дітей-сиріт і дітей-інвалідів у Володимирці, технічного гурту картингістів у Хиночах, дитячого адаптаційного центру «Проміння» для соціально не захищених дітей (банно-пральні послуги, магазин безкоштовних речей, банк дитячого одягу) та створення у Володимирці трудового адаптаційного цеху «Очумілі ручки» для дітей із «групи ризику». На свої соціальні проекти ДКТВ «Пагін» залучило від міжнародних донорів 53 тисячі доларів та 27 тисяч євро, і всі ці проекти спрямовані на зменшення соціальної напруги у районі. Товариство зарекомендувало себе як організація правозахисна й соціально зорієнтована. І дітям сумувати в нас ніколи, навіть якщо хтось дотримується на нас критичного погляду.

 

 

– Упродовж навчального року ви порядкуєте у своїй «козацькій республіці». Наскільки при цьому співпрацюєте з районним управлінням освіти і в чому полягає ця співпраця? Наскільки вдалося поширити свій вплив за межі райцентру і чи не стали ваші сільські «філіали» звичайними шкільними гуртками, цілком зарегламентованими шкільною адміністрацією?

– З районним відділом освіти свого часу уклали угоду про співпрацю. Але нині відчувається, що між нами пробігла «чорна кішка». Ні, не скажу, що відділ освіти нас не підтримує, але й бажаного порозуміння і потепління у стосунках немає. Попри це, у своїх пришкільних осередках проводимо дні туризму, «Козацькі перегони», посвяту в козачата, «Отаманські зустрічі», мандрівки, походи в цирк «Шапіто», акції «Допоможи воїну АТО». Якщо так і не знайдемо спільну мову з райвідділом освіти, то доведеться вивести свої осередки зі шкіл. Ми – громадська організація, і приміщення шукатимемо за межами школи.

– Це – під час навчання. А як влітку? Знаємо, що влітку ви зазвичай вирушаєте з району і несете козацьку вахту в обласних дитячих таборах відпочинку. Наскільки популярна ця форма дитячого оздоровлення і чи сповна користуються нею у районі? На кого, зрештою, лишаються козачата, коли їх отаман одноосібно вирушає у літній табірний похід?

– Так, влітку я там, де найбільш потрібний, а точніше – в  одному з кращих таборів Рівненщини «Корчагінець». У ньому відпочивали діти з Болгарії, Білорусії, Польщі, Канади і багатьох областей України. Тож із прикрістю згадую, як свого часу ходив по організаціях, від яких залежить оздоровлення дітей, з проханням направляти їх саме в «Корчагінець». Адже навіть на канікулах тут триває навчання в ігровій невимушеній формі, і його рівень засвідчують численні, зокрема й урядові, нагороди. На жаль, не всі працювали належним чином. Дітей з нашого району малувато. Але ті, що відпочивали в «Корчагінці», не пожалкували.

Там я працюю інструктором по туризму. Переймаю нові форми роботи з дітьми і впроваджую їх у «Пагоні». Адже такі навички зазвичай даються дуже дорого. А «Корчагінець» у своїй роботі не повторюється: щоб діти, не вперше вибраючи його для оздоровлення, не нудьгували.

Влітку час мій обмежений. Проводжу в районі наметовий табір або мандрівку для своїх осередків – і знову у «Корчагінець». А ті осередки, які не беруть участі в таборуванні, працюють за індивідуальними планами, затвердженими радою наставників. Звісно, вони звітують перед товариством про свою роботу.

– Чи дуже програшний на фоні обласного дитячого табору відпочинку літній пришкільний табір і що треба, щоб зробити його по-справжньому цікавим і корисним?

– На мою думку, навіть дуже програшний. Це малоефективний вид оздоровлення. Для «галочки». Та й шкільні табори короткочасні. Немає там змістовних тематичних сценаріїв. Відсутні живі мандрівки, немає життям у наметах і не проводяться виїзні концерти по організаціях, які з часом можуть стати спонсорами. Я не хотів би, щоб мої внуки так марнували літній час.

Гори, не згасай, козацьке багаття!..

– Отже, ДКТВ «Пагін» – це дитяче об’єднання зі своїми особливостями, захопленнями, специфікою і навіть власною історією, яка включає не одну добру справу. А як би ви охарактеризували нинішню його діяльність? На чому вона ґрунтується і в чому полягає? Що вам і вашим козачатам вдалося вже останнім часом?

– Пріоритетним залишається виховання учасників товариства на засадах козацького світогляду, на основі відродження національних і загальнолюдських цінностей.

Осінь не тільки радує врожаєм і змушує готуватися до зими, а й дарує велике козацьке свято Покрови. Звітують наші осередки, приймаємо нових козачат і проводимо дні здоров’я та туризму, піші мандрівки, вікторини, конкурси і зустрічі. Тільки у жовтні прийняли у свої ряди 47 школярів. А нині всі зусилля кинули на впорядкування приміщення, в якому «прописалося» ДКТВ «Пагін» і на яке, так дехто думає, не маємо жодних прав. Втрясаємо цю неждану проблему і… готуємося до зими.

– Очевидно, у вас є не тільки власне світобачення, але й певна матеріальна база, на якій вибудовується діяльність товариства. Якщо можна, розкажіть про неї докладніше…

– Коли писалися соціальні проекти, ми створювали таку матеріальну базу, яка давала б можливість використовувати її і в інших наших програмах при реалізації козацької педагогіки. Маємо непогане туристичне спорядження і єдину у північних районах області «Ігроландію», дитячу бібліотеку, оргтехніку, міні-електростанцію, козацький тир і діючий соціальний центр для дітей та підлітків.

– А чи є установи, підприємства і підприємці, які сприяють у роботі і підтримують матеріально? Якщо оперувати словом «самодостатність», чи можна його віднести до очолюваного вами дитячого товариства?

– Ми вже років п’ять не пишемо проектів. Завдяки громадянам, підприємцям та організаціям, не байдужим до місцевих соціальних програм, патріотичного виховання і майбутнього краю, наше товариство має шанс працювати, реалізуючи проекти за проектами. Безцінним залишається робота волонтерів Василя Славича, Михайла Колодія, Андрія Римарчука, Юрія Муравинця, Тараса Пешка. Усіх не перечислимо, треба багато місця, а от генеральні наші спонсори – Анатолій Бортник, Світлана Куц, Олександр Охремчук, Василь Христянович і Микола Кушнір.

– Кажуть, у житті – як на широкому полі: і натрудишся, і ноги наколеш стернею. Напевно, своя «стерня» під ногами і в козачат. Які труднощі доводилося переборювати і які постають на сьогодні? У чому причина періодичних непорозумінь між вами і вашими партнерами, зокрема представниками влади? Чи, може, комусь на заваді ДКТВ «Пагін»?

– Неодноразово ми виступали з ініціативою щодо прийняття положення «Про районний конкурс соціальних проектів неприбуткових організацій». Таке положення дозволило б громадським організаціям району реалізовувати програми, спрямовані на зниження соціальної напруги в районі, розгортання співпраці між громадськими організаціями, державними структурами і бізнесом та підняття іміджу районної ради в очах громадськості. Перервався б «ланцюжок» для «кишенькових» громадських організацій, що без конкурсу отримують бюджетне фінансування. Але положення так і не прийнято.

Громадські організації могли б спокійно сплачувати комунальні послуги, оренду, телефон, оплачувати електроенергію і реалізовувати свої програми. Але, на жаль, є «люди», яким наша організація не до вподоби. Ми цих «людей» знаємо. Є вони і серед «вершителів доль». І їм, мабуть, болить, коли нішу в суспільстві, яку вони мають заповнювати, заповнює громадська організація, яка не отримує на це бюджетні кошти, а, навпаки, сама їх вкладає. Таким хочеться сказати: «Не допомагаєте – то хоча б не заважайте!». Але де! Приміщення, яке ми власноруч упорядкували, несподівано комусь приглянулося! З допомогою Петра Вакуліча, першого екс-заступника голови райдержадміністрації, свого часу його орендували для ДКТВ і тоді воно вважалося придатним. Тепер же, коли, опоряджаючи його,  без бюджетного фінансування ми зробили колосальну роботу, воно враз стало аварійним! Це приміщення нас усіх переживе, тож просимо «добряків» заспокоїтися.

– Спробуймо уявити те, чого уявляти не хочеться: вашого товариства не стало, і вивільнене місце зайняв хтось інший. Хто? Особисто ви його бачите?

– Будь-хто, аби лиш людина дбала про самодостатність товариства і його учасників, пам’ятала покладену на нього місію та не забувала козацької педагогіки. Це за умови, що «Босий» не стоятиме біля штурвала товариства. Коли ж товариства взагалі не буде – хай знайдеться людина, яка дбатиме про всіх без винятку дітей, керуючись лозунгом «Діти не винні».

– А яким, якщо не секрет, вбачається завтрашній день «отамана Босого»? Чим плануєте зайнятися і зайняти своїх козачат?

– Дуже хочеться впровадити дитяче інтернет-кафе, поповнити базу козацького тиру, зорганізуватися на вершину Говерли, пропливти всім нашим «кошем» по річці Стир, провести військово-спортивну гру «Сагайдак», наметовий вишкіл «Горно» і майстер-клас верхової їзди, побувати на місці Берестецької битви і задіяти старші групи всіх дитсадочків в «Ігроландії». Віднайдемо територію – збудуємо під відкритим небом свій козацький кіш і вифантазуємо ще багато чого цікавого.

– Пам’ятаю, у вас були помічники-соратники, які разом із вами працювали у товаристві. Декого поманили інші стежки. А чи прийшов хтось такий же захоплений їм на зміну?

– Поповнюємося кожного року. Хтось затримується, а хтось поспішає за «великими» грішми на заробітки. Ще хтось на радість усім створює сім’ю. А є і такі, що приходять з власними дітьми і прагнуть внести хоч якусь «лепту» у товариство. От і цьогоріч двоє волонтерів виявили бажання попрацювати з нами. Обом призначили випробувальний термін, і це також часточка нашого життя, яке намагаємося спрямовувати на добро.

– Дякую за розмову. Сподіваюся, вас не тільки зрозуміють усі ті, хто повинен розуміти, а й реально сприятимуть очолюваному вами дитячому козацькому товариству.

Записав Олексій ГОРОДНИЙ.

На знімку:

- Отаке воно – життя козачат! Фото-колаж.

 

Коментарі   

 
+4 # Гість 11.11.2014, 09:31
не путай педагога з педофілом
Відповісти
 
 
-4 # Siegfried 12.11.2014, 11:18
Михайло Михайлович педагог-самород ок. А хто педофіл? Кого ти маєш на увазі?
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 123 гостей на сайті