Авторизація

HomeНаше життяДолі людськіПереселенці. Олена Рябоволова: "Я переживала, що у селі нас не сприйматимуть"

Переселенці. Олена Рябоволова: "Я переживала, що у селі нас не сприйматимуть"

( 0 Votes )

Сьогодні чимало людей зі східної України продовжують залишати домівки, рятуючи власне життя та життя своїх близьких. Досить часто вони змушені їхати туди, де немає жодних знайомих їм людей.

Проте в кожного із них є одне величезне бажання – жити у спокої та мирі. Саме воно переборює будь-які відчуття невідомості.

Сім'я Рябовалових тоді ще теж не знала, які випробовування чекатимуть їх найближчим часом. Олена сама виховувує троє діток. Зараз найменшому Федору 8 років, Анастасії – 14, а найстаршому Владу незабаром виповниться 19 років. Разом із ними два роки тому вона переїхала у село Городець, де мешкає мамина тітка. До переїзду проживала у селищі Станиця Луганська Луганської області.

Жінка зі страхом та сльозами на очах пригадує ті лихі години, коли в їхнє селище увірвався ворог. Так, як виховувала діток одна, змушена була постійно працювати, аби прогодувати сім'ю. Ходила на роботу у місцевий магазин, де працювала продавчинею. Спочатку намагалися якось втриматися в окупованому на той час селищі та з кожним днем ставало важче – частіше лунали вибухи та постріли.

Одного дня діти залишилися самі вдома. Раптом маленька Настя почула, що десь дуже низько летить літак, звук страшенно різав у вуха. Вона наказала хлопцям, аби ті накрилися покривалом і тихо сиділи під столом. Через кілька секунд пролунав вибух. В ту мить на їхній вулиці не стало десять людських душ. Обстріли з «Градів» залишили за собою рештки від домівок, плач та понівечені тіла людей. Жінка каже, що саме маленька Настуся врятувала життя своїм братикам, наказавши сховатися.

Кожен день приносив нові страхи, небезпека все ближче й ближче підступала до мирних жителів, з часом магазини перестали працювати, не було світла, води, мережі, страшно взагалі було виходити на вулицю. Багато будинків перетворилося на руїни. Маленький Федір, який у дитячому віці побачив війну, тремтів від кожного подібного звуку, який нагадував йому той страшний день. Через деякий час, поговоривши з родиною, вирішили, що дітям буде безпечніше у родичів на заході. Так, спочатку відправили до тітки дітей, сестра теж відправила свого сина. Згодом, коли не сила була вже терпіти – Олена з сестрою покинула стіни рідної домівки і селище, яке  в один момент стало таким чужим, не схожим на себе -  страшним і небезпечним, і відправилися у Городець. Зі Станиці було складно виїхати. Родичі через ліси, поля допомогли дістатися до Щасливого, а вже звідти добиралися сюди.

Сестра з сином дуже швидко були змушені повернутися назад, бо працювала у лікарні. Потрібно було надавати допомогу потерпілим, як би страшно не було, а працювати мусиш, щоб вижити.

Олена з дітьми помаленьку звикали до нової місцевості. Жінка розповідає, що  приїхали у Городець майже ні з чим. Спочатку виникала проблема з житлом. Пригадує, що довелося обійти чи не усе село, аби знайти прихисток. Та світ не без добрих людей, знайшлися ті, хто їх зрозумів і підтримав. Особливо дякує жінка директору Городецької школи та усьому педагогічному колективу за те, що не відвернулися, що завжди готові підтримати.

Нині сім'я  проживає у старенькому будиночку. Мають невеличке та своє господарство: кролика, собаку, яка добре охороняє господарів та четверо котів. Хотілось би мати щось більше, але на все треба гроші. На моє запитання, чому так багато котів, Олена зворушливо відповіла: «Шкода їх проганяти, вони ж як і ми – без домівки, хай живуть з нами».

Федір та Настя ходять до школи, правда, зараз на канікулах. Дуже старанні школярі. Спочатку  їм складно було адаптуватися до нового середовища, нових однокласників. Хлопчик взагалі часто не розумів розмови однолітків, бо звик до російської мови. Тепер приходить додому і починає дещо говорити українською. Найстарший син навчається у Сарненському училищі. Каже, що на наступний рік піде навчатися на майстра.

Поки матір з малим Федькою розповідають про своє життя, Влад господарює на городі, аби хоч трішки мамі було легше, адже вона ще й тяжко хворіє.

Хоча живуть вони тут не один рік, проте сумують за рідною домівкою на Сході. Повертатися туди поки не збираються, бо страшно. Часто спілкуються по телефону з родичами, постійно розпитують як вони. Рідні кажуть, що останнім часом над Станицею знову почастішали обстріли, люди живуть у страху. Магазини, які вціліли не завжди працюють, тому у селище доставляють найнеобхідніші продукти харчування. Кілька днів тому обстрілами було пошкоджено високовольтну лінію, тому на деякий час втратили контакт з близькими.

 На питання, чого найбільше боялася, коли їхала сюди, вона відповіла: «Я переживала, що у селі нас не сприйматимуть, називатимуть «сепаратистами»». Також жінка зазначила, що у країні ведеться інформаційна війна, яка комусь вигідна. Те, що показують сьогодні тут по телевізору надто відрізняється від того, що показують на сході. Хоча територія Станиці Луганської нині належить Україні, однак там немає жодного українського каналу. Щодо населення, то і там є різні люди, різні думки та погляди. Одні за українську армію, інші її ненавидять. Певно, так спрацьовує пропаганда.

До початку обстрілів у селищі, Олена як і ми, дивилася новини, співчувала, але коли зіштовхнулася з тими випробовуваннями, була на одинці зі смертю – по-іншому почала переосмислювати своє життя. Тепер більше переживає за тих людей, про яких дивиться сюжети у новинах. Каже, що щиро переживати за них і співчувати їм можуть лише ті, хто був на місці тих людей.

На даний час Олена шукає роботу, каже знайти її можна, але таку, щоб по графіку, який би їй підходив, поки немає. Коли прозвучало питання щодо допомоги, жінка зізналася, що не відмовляться від будь-якої підтримки. Потрібен і одяг дітям, і продукти харчування, адже з такими цінами виживати складно, а допомога від держави на сьогоднішній день досить мізерна.

Ольга ПЕШКО.

Фото автора.

 

Коментарі   

 
+6 # Гість 10.06.2016, 16:55
А чому до районного осередку Червоного Хреста не звернеться?, чи голова сільради хай допоможе звернутися. Там обов'язково допоможуть і одягом і дітям в школу підготуватися.
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 103 гостей на сайті