Авторизація

HomeНаше життяДолі людськіБлагословенна та земля, де народжуються майстри своєї справи

Благословенна та земля, де народжуються майстри своєї справи

( 1 Vote )

 

Скільки води спливає, скільки разів вишневий садок вкривається білим цвітом, стільки і життєвих ситуацій, щасливих і тривожних, випадає на людську долю. Бувають творчі злети і життєві падіння, та життя продовжується. Кожна людина, яка народилася на цій священній землі, має з честю витримати усі Господні випробовування. А їх у житті Ліди Семенівни Мушик було немало.

Всього було: слава, переслідування, і не тільки. Запал, який гартувався у мороз, спеку, голод і холод, не лишив героїню і в поліському селі Малі Телковичі Володимирецького району.

Скрипить стара груша. Вона вже давно рипить, особливо у вітряні дні. Та її скрипіння величне і поважне, не заважає дивитися новини, які цього року не залишають байдужими всіх українців. Довго можна дивитися на старі дерева. Вони, як і люди, є свідками різних подій. Мимоволі шелест листя переносить думками в далеке босоноге дитинство…

Родом із Красносілля, згодом Ліда перебралася у Радижево, де жила мама. Ще до свого народження залишилася сиротою – батько не повернувся з війни. Тяжко було всім. На жіночих плечах були діти, робота, домашнє таке-сяке господарство, і все без чоловічої підтримки – війна…

– Найчастіше згадується День перемоги, – розповідає Лідія Семенівна. – Саме тоді давали вдовам-матерям подарунки: коробочка вакси, хустинка і сто грам цукерок-горошку. Серед цієї дітвори, яка бігла зустрічати матерів аж за село, була і я. Років у 10 мені дали кирзові чобітки – яка ж то була радість!..

Роботи було багато – заготівля і вивіз лісу взимку, збір хліба. Таку чоловічу, непосильну роботу виконувала і моя мати. Росла біля баби, місце навчання – на печі. Книжка була одна на весь клас – 45 учнів. З яким захватом заглядали на вчителя, ловили кожне слово, рух. Як же хотілося бути вчителькою! Саме цей потяг стати вчителем не давав зупинитися на півдорозі до омріяної мети.

Наука давалася легко. Та життя така штука, яка скрізь підставляє свою ніжку. Воно гартує, випробовує, перевіряє і міцно тримає в своїх обіймах. Тільки велике бажання вчитися допомагало долати шлях (20 км по бездоріжжю!) із Радижево у Володимирець до школи в снігопад, завірюху, дощ і вітер.

Який cмачний суп один раз на день і на сімнадцять дівчат у кімнаті (в сусідніх – не менше). Такі умови витримували не всі. Усе своє життя з вдячністю і любов’ю згадую хлопців, які разом допомагали місити сніг, грязь в роздертих черевиках. Нині це вже заслужені пенсіонери, які зробили вагомий внесок у розвиток медицини, сільського господарства, освіти – Олексій Десятник, Микола Омельчук, Михайло Котов…

Немалу роль у виборі майбутньої професії зіграла учителька математики (дядькова дружина) Надія Харитонівна Аврука. Не раз казала: «Вчися, дитино». З величезною конкуренцією (15 чоловік на місце!) вступила до Київського університету ім. Т.Шевченка. Далі за розподілом отримала направлення в село М.Телковичі.

 Роботи в школі вистачало. Навчання в три зміни, третя – вечірня. Життя у селі вирувало, сільська інтелігенція несла культуру в село. Люди поважного віку з пошаною ставилися до вчителя. У спогадах Ліда Семенівна згадує своїх наставників Ліду Костянтинівну та Ліду Петрівну: саме вони були ті відважні шестидесятники, які приїхали із східних областей навчати грамоти дітей та дорослих.

Слідуючи їхньому прикладу, залишилася працювати в селі і молода вчителька, яка згодом вийшла заміж за першого красеня на селі Васютку. Саме в його руках музичний інструмент звучав по особливому. Василь не тільки вмів вигравати на гармошці, але й рівних у праці йому не було. Обоє беручкі до роботи – збудували хату, затишне обійстя, народили і вивчили троє дітей.

Так у клопотах, з космічною швидкістю пройшла педагогічна діяльність. Серед випускників (а їх було не одне покоління) вчителька найчастіше згадує клас, який уже закінчив школу 36 років тому. Саме в цьому класі була вона класним керівником з 1-го по 10 клас. До цих пір пам’ятає, хто з ким сидів і за якою партою. Колишні її учні вже й самі дідусі та бабусі, а для Лідії Семенівни так і залишилися – Сашком, Павликом, Лідкою, Райкою, Нінкою.

У нині вже заслуженої пенсіонерки велика квіткова клумба. На ній вона квіти порівнює з класом учнів, тому що їх однаково потрібно пестити, любити, вкладати душу та жагу до життя і розквіту.

Саме цього літа святкує свій 70-річний ювілей видатна жінка, знаменита вчителька, хороша господиня, люба матуся, чотирьох разова бабуся Лідія Семенівна Мушик.

 Рум'янцем палає красуня калина,
Немов з ювілеєм віта.
Тож бажаємо щастя й здоров'я,
Матусю рідненька,на довгі прекрасні літа!

Є ти, рідненька, між нами у хаті,
і всі ми щасливі, всі ми багаті.
Хоч роки минають, як чиста вода,
Для нас ти, рідненька, завжди молода
!

 


 

Тетяна  МОРОЧЕНЕЦЬ.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 49 гостей на сайті