Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Думаю собі: чом учителю так не пощастило в художній літературі? Звісно, можна прочитати «Педагогічну поему» Антона Макаренка, «Золоту медаль» Олеся Донченка або ж його-таки «Школу над морем». А хто ще не менш любовно змалював образ Учителя – почесного громадянина Країни Знань і сумлінного сівача на полі освіти?

Не поринаючи в інтернет, згадаю хіба що яскраву вчительську постать у Всеволода Нестайка, у його «Незвичайних пригодах у лісовій школі». Але ж та школа – «лісова». А у «людській»?

Пригадуються оповідання Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Григора Тютюнника, Бориса Антоненка-Давидовича. Але ж усе це – «мала проза». Насправді ж повномасштабний образ учителя все ще жде свого майстра слова. (Новітня література, для прикладу, романтизувала отаманку Марусю, а от Василя Сухомлинського обійшла стороною).

Чом же – так? І коли нарешті це станеться? І чи є тут якийсь зв'язок із тим, що багато письменників світового рівня, здобувши в дитинстві первинну освіту, не змогли (або й не забажали) продовжувати навчання? Серед них – Максим Горький, Іван Бунін, Михайло Шолохов, Олександр Грін, Василь Биков. На Заході – Ернест Хемінгуей, Віктор Гюго, Джек Лондон, Александр Дюма, Антуан де Сент-Екзюпері, Агата Крісті. Якими були їхні справжні стосунки з учителями? Чи не виникало непорозумінь на важкій стежці до шкільних знань? І чи не з цієї причини вимогливість учителя обростала учнівськими образами, запам’ятовувалася на все життя і, як у дзеркалі, іронічно або й неприязно відбивалася в оповіданнях та кінофільмах колишніх учнів?..

Та як би не було, учитель продовжує виконувати свою високу місію. Він залишається сіячем «розумного, доброго, вічного». А ще мусимо визнати, що якраз у школі найповніше проявляється тяга до обміну знаннями й уміннями. Мабуть, ніде немає стільки тематичних семінарів, методичних об’єднань, олімпіад, конкурсів і творчих груп, як у вчителів. В Україні популярні покази краси і моди. А от конкурсу професійної майстерні практично ніде, крім школи, не зустрінеш. Тож не без хвилювання тиждень тому спостерігав за цьогорічними претендентами на звання «Учитель року», що зібрались у Володимирецькому колегіумі.

Цьогоріч було їх дванадцять, і професійною майстерністю вони мірялись у чотирьох номінаціях: «Біологія», «Інформатика», «Початкова освіта» й «Музичне мистецтво». Не називатиму всіх поіменно (зрозуміло, це кращі учителі району, хоча більшість – ще зовсім молоді літами), але з приємністю відмічу, що, крім колегіуму й Володимирецької ЗОШ №1, за звання вчителя року боролися представники Довговільського, Великожолудського, Малотелковицького, Суховільського, Рудківського, Сопачівського, Новаківського НВК та Озерської і Рафалівської ЗОШ. Тема уроку, як на мене, у подібних змаганнях важить небагато. Урок завжди вимагає педагогічного вміння навчати й заохочувати до навчання. На кожному уроці вчитель розкривається професіонально. Але були й такі, співзвучні з часом, теми, як «етикет електронного листування», «дружна сім’я», «уміння фантазувати», «історія реквієму». До них треба було готувалися. Та й рівнятися було на кого: переможцями й лауреатами обласного етапу конкурсу у різний час ставали Микола Зінь із Володимирецької ЗОШ №1, Олена Федорук із Хиноцького НВК, Лариса Швирид із Володимирецького колегіуму, Ніна Давидюк зі Старорафалівської ЗОШ, Роман Хондока з Заболоттівської ЗОШ та інші талановиті педагоги Володимиреччини.

Зрозуміло, побувати на всіх уроках годі було й думати. Через це обійдемося без порівнянь. Усе ж, для конкурсантів цей день мав бути не лише днем персональної відповідальності за якісно, на високому рівні виконану роботу, а й днем продуктивного спілкування з дітьми й особистого відчуття успіху. Адже з-поміж трьох перемагав один. Але й кожний із трьох – у переможцях, бо і знав, і вмів, і потрудився у відповідності з сучасною освітньою методикою. Саме тому ще до початку конкурсних уроків педагогів-конкурсантів тепло привітали колеги і керівництво райуправління освіти. А вже після уроків організатори добрим словом і пам’ятними подарунками відмітили переможців конкурсу та всіх його учасників. І цілком заслужено. Адже вчитель, який не просто передає дітям знання, а й дарує радість творення, – такий учитель стає окрасою й опорою школи. Саме такого трударя мав на увазі Іван Франко, мовлячи, що «вчителем школа стоїть».

Тож на сцену колегіумівської актової зали, де вшановували переможців, заслужено піднялися четверо педагогів: від Великожолудського НВК (номінація «Біологія») – Галина Снітко, від Новаківського НВК (номінація «Інформатика») – Сергій Босик, від Озерської ЗОШ (номінація «Музичне мистецтво») – Катерина Мороченець, від Володимирецької ЗОШ №1 (номінація «Початкова освіта») – Ніна Тюска. Саме їм цього разу випало стати найкращими і потрапити у ряд визнаних у районі вчительських авторитетів.

– Приємно і легко вручати людям заслужені нагороди, – мовив, виконуючи почесну місію, заступник голови районної ради Володимир Савонік. Виступав він і як помічник відомого у нашому краї підприємця-благодійника Віктора М’ялика, тож без подарунків від Віктора Ничипоровича, звісно, не обійшлося.

За словами голови районної організації профспілки працівників освіти Віталія Друзя, учасники конкурсу гідно показали і себе, і свою педагогічну майстерність. А очільниця управління освіти, молоді та спорту Наталія Сакова, привітавши переможців, запевнила, що всією освітянською родиною вболіватимуть за них під час виступів на обласному рівні.

Дорога до знань непроста. Вона з крутими поворотами і стрімкими перепадами. Але вона скоряється тим, що безстрашно йдуть уперед. Як було видно, учасникам нинішнього конкурсу наполегливості не позичати. А суть їхніх трудів, мабуть, у тому, щоб їхнє педагогічне вміння стало надбанням усього районного вчительства. І слово тут – за методичною службою освітянського управління.

Олексій ГОРОДНИЙ.

Фото автора.