Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Є люди, які, не будучи дуже грамотними, по-дитячому радіють, знайшовши помилку в когось іншого. Зазвичай, ця простодушність легко пробачається.

Але бува й так, що, знайшовши помилку, особливо стосовно себе любимого, людина грізно супить брови і свинцем наливає голос: «Що ж це ви, шановний, пишете неправду?» Людина не розуміє, що між помилкою, яку треба виправляти, і неправдою, яку треба долати, така ж відстань, як між правдою та кривдою. І тут уже пахне не простодушністю, а чимсь зовсім іншим, дуже схожим на помсту.

Що ж тут діяти? Ваш покірний слуга – «кінь» по гороскопу, а коні, не секрет, і при чотирьох підковах, бува, спотикаються. Звинувачують у такому випадку, як правило, не коня, а дорогу, яку він долав. А пройти кількома останніми селрадівськими сесіями було непросто. Словом, воїну-атошнику Дмитру Москальцю земельну ділянку під забудову насправді вділили. Визнаю прикрий свій недогляд. Але суть справи від цього хіба міняється? Порівняльної таблиці, з якої було б видно, хто з-поміж сотень володимирчан найбільше претендує на ділянку, як не було, так і немає. А раз так, залишається сумнів у справедливості утвердженого на сесії розподілу. На цьому стояв і стоятиму. Але, як мовиться, «діла не наші, діла – монарші», тож те, що сталося, залишаю для селрадівської більшості. (Жаль тільки, що селищний голова з самого початку не вдався до вето, аби земельна комісія остаточно опрацювала пропонований сесії, але недосконалий проект рішення).

Переводячи подих, від прикрого перейду на хвилинку до приємного. А воно в тому, що вже на початку сесії депутат Олексій Котович подякував за розуміння і підтримку заступнику селищного голови Василю Лосінцю. Річ у тім, що петиція, розміщена Олексієм Петровичем на сайті селищної ради, набрала необхідну кількість голосів і тут же була розглянута. Ішлося про дороги на вулицях Степовій і Тімірязєва, ремонтом яких після депутатського втручання особисто перейнявся Василь Степанович. За словами автора петиції, їх виконано швидко і якісно. І по правді кажучи, хочеться, щоб саме такою оперативністю й відзначалася селищна рада, приймаючи важливі для райцентру рішення.

Власне, цим вона і зайнялася на черговій сесії, щоправда – без селищного голови Олександра Осмоловича. Провів її секретар селищної ради Віктор Новак. Що ж до самого голови, то сесійний день для нього пройшов у денному стаціонарі – підвело здоровя.

Словом, сесія відбулася, однак і цього разу не обійшлося без своєрідного ходу конем.

У цій публікації ми не випадково згадали про вето. Це заборонне право надане селищному голові, щоб вчасно блокувати не виправдані, на його погляд, депутатські ініціативи. Й Олександр Осмолович скористався ним по двох питаннях, перенесених із попередньої сесії: «про розгляд заяв громадян по наданню дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» по вулицях Успенській і Покровській.

Щоб подолати накладене головою вето, упродовж двох тижнів треба було провести чергову сесію. В іншому випадку противникам вето довелося б змиритися з поразкою. Однак селрадівська більшість обрала «золоту серединку»: на поразку не згоджувалася, але й вето не долала, хоча з легкістю могла це зробити. Депутати розуміли: після подолання вето рішення по обох вулицях стануть чинними… без напрацьованих у ході попередньої сесії поправок. Тому, успішно проваливши «злополучні» питання, заново проголосували їх із дещо зміненим формулюванням: «про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд». Таким чином і напрацьоване раніше рішення, і пропоновані на попередній сесії зміни до нього було узаконено.

З решти  призначених до розгляду питань практично всі так чи інакше стосувалися розділеної під забудову селищної землі. І все то – деталізація масштабного земельного розподілу, що відбувся внаслідок уже прийнятих раніше рішень. Описувати його, вважаємо, не обов’язково і не цікаво. Втім, ще одного моменту торкнемося. Дехто з депутатів дорікнув авторові: мовляв, викривляєш правду, заявивши, що воїнам-атошникам уже важче розраховувати на обіцяний державою земельний наділ. Може, й так. Може, взагалі забагато бідкаюся над потребами цих людей. Та коли, по-нинішньому кажучи, все «о’кей», то навіщо було виносити на нинішню сесію питання «про резервування земельних ділянок для громадян-учасників АТО/учасників бойових дій за цільовим призначенням»? До речі, цих ділянок, що резервуються по новоствореній вулиці Сотника Перегійняка, не так уже й густо. Усього дев’ять! Попервах вистачить. Загалом же… вважатимемо це передвісником того, що в жодній АТО наші земляки під кулі вже не потраплятимуть. Нехай кожний із нас не на ратному, а на мирному хліборобському полі здобуває і свої перемоги, і свій щоденний хліб!

І насамкінець – невеличка репліка-уточнення. Називаючи вулицю іменем відомого повстанського сотника (за свідченням ветеранів УПА, у 1943 році він командував нападом на Володимирець і того ж року за не зовсім з’ясованих обставин загинув), депутатам, які увічнюють у Володимирці його пам'ять, варто знати, що у всіх медіа-джерелах цей повстанський командир значиться як Перегійняк, а не Перегіняк (так вказано у селрадівських документах). Інакше кажучи, нам і справді варто підрости у точності. І тим, що пишуть, і тим, що читають, і тим, що приймають рішення.

Олексій ГОРОДНИЙ.

ілюстрація з мережі Internet