ДСНС повідомляє
Скажете, автор гострить перо і, як з багнетом, виступає з ним проти селрадівської опозиції? Ну, по-перше, провладної і опозиційної сил у Володимирецькій селищній раді офіційно немає.
Немає і явно вираженої конфронтації між селрадою та селищним головою Олександром Осмоловичем. А по-друге, не бажання прислужитися якійсь депутатській комісії чи фракції взяло гору в моїх намірах, а доволі невдячна потреба бути ближче до правди-істини.
Тож нехай вибачать селрадівські правдоборці, що, згадуючи їх, звертаю погляд до писаря Пістряка, сумнівного героя «Конотопської відьми». Так уже повелося, що своїм довгим життям він завдячує не тільки Квітці-Основ’яненку, а й тому, що подібний людський тип існував й існуватиме ще довго. Але про це дещо пізніше…
Мабуть, треба було бути дуже наївним, сподіваючись, що рішенням позачергової сесії, про яку вже писалося, землю на новостворюваних вулицях, Успенській і Покровській, остаточно закріплено за ветеранами АТО. Звісно, наданих їм державою прав ніхто з учасників сесії не оспорював. Навіть навпаки! Тим не менше, група депутатів, зокрема представників земельної комісії, уже на черговій сесії наполягла на своїй давній пропозиції: землю на згаданих вулицях розподілити за старою, розкритикованою на двох попередніх сесіях схемою, а ділянки по ще двох вулицях, Святотроїцькій і Сотника Перегійняка, злегка підправивши списки претендентів, роздати не наступного, як передбачалося, а вже нинішнього року: охочі будуватися хай будуються!
Воно й так. Чом не ступити назустріч виборцям, якщо є земля, яку можна роздати згідно з узаконеними селрадівськими критеріями? Така можливість знайшлася. Й охочих до популізму не зачіпало, що ця можливість скидається на «айсберг», який має і підводну, незриму для ока частину. На це наполегливо, але, на жаль, марно вказував селищний голова, якого, схоже, й не збиралися почути.
Дивно, але байдуже озираючи пограбовану копачами частину селищної землі і не помічаючи, як простодушний селищний люд оскверняє свою ж землю стихійними смітниками; не створивши, на відміну від кузнецовців-варашан, життєздатну «муніципальну варту» і не забезпечивши належний громадський спокій у селищі; збиваючись із ніг у гонитві за гривнею і старанно відгороджуючись один від одного двометровими камінно-металічними парканами, ми, як коти на валер’янку, накинулися на поділ селищної землі – і не червоніємо, що цей поділ (через незрозумілий поспіх селрадівських добрих «дядь»! через жваву торгівлю земельними наділами!) так і хочеться назвати дерибаном. Чому? Та тому, що селрадівські депутати-добряки оперували все тими ж сирими, не підготовленими як слід матеріалами. Треба факти? А вони хоч би в тому, що з дивного дива відсунули в сторону заяву воїна-атошника Дмитра Москальця: того самого, що постраждав під час Євромайдану, а дещо пізніше, не ховаючись від мобілізації, став добровольцем- артилеристом на охопленому полум’ям Донбасі. А ось інший «перл» від селрадівських «землемірів». Ще один претендент на земельний наділ взагалі зник безслідно (звісно, не з Володимирця, а з напрацьованих депутатською земкомісією списків). Ні серед тих, яким усміхнулася фортуна, ні серед тих, від яких ця пані відвернулася, його не знайшли. Словом, буквально на коліні вносилися поправки у документи, які ліпше назвати просто паперами. А мовлячи по-іншому, відчувався той самий синдром писаря Пістряка, який, обліковуючи козаків у своїй сотні, нарізав потрібну кількість карбів на палицю. Коли патик-документ зламався, бідний писар мало не збожеволів: стулить уламки докупи – вся сотня у зборі, вирахує по кожному цурпалку зокрема – одного козака немає! І ніяк бідолаха не второпає, що палиця зламалася на одній із позначок!
Тим не менше, не підготовлене як слід питання селрада підтримали. До того ж, із завидною одностайністю. Адже до вчорашніх «позачерговиків» примкнули й ті селищні обранці, яким раніше не подобалося рішення-скороспілка. Що за трансформація пройшла за цей час у людській свідомості, не скажу: не знаю. Але ходять чутки, що з депутатами добряче «попрацювали» і що в сесійній залі вчувалася «тінь Чечетова»: хтось поза селищним головою ефектно диригував депутатським «оркестром». Що тут вдієш? Так уже проявилася наша багатопартійність. Жаль тільки, що вона важко вкладається у поняття демократії, а дехто взагалі вважає, що в селраді запахло узурпацією влади. Не виключено, що під цей «душок» може початися й судова земельна тяганина. У всякому разі, за словами Олександра Осмоловича, прийняте депутатами у пориві популізму рішення зовсім неважко відмінити, й охочі це зробити, не виключено, знайдуться.
Важливе для селища земельне питання таким чином стало болючою його раною. І передчуваючи, що в цю незагоєну рану ще й тицятимуть пальцем, селищний голова завбачливо звернувся по допомогу у прокуратуру, однак у визначений день у сесійній залі, крім депутатів та кількох представників громадськості, нікого не було. Не було й жодного з обласних депутатів. Та й від райради та нашого обранця у ВР Василя Яніцького, як попереднього разу, теж нікого не було. Отже, хто зміг би авторитетно, зі знанням усіх юридичних тонкощів, вказати на можливі правові наслідки легковажного депутатського поспіху? Самі ж прихильники негайного поділу землі не озирнулися навіть на селищну громаду, для якої, як вважали, стараються. Варто було їхній же колезі Ользі Охремчук озвучити селищні чутки, що депутат Ярослав Мілоста зовсім небезкорисливий у наданні земельних ділянок, як тут же потрапила до суду, щоб за його рішенням компенсувати заподіяну позивачеві моральну шкоду, витрати позивача на правову допомогу та сплатити судовий збір. Вже у суді від компенсації за моральну шкоду позивач відмовився. На час написання матеріалу судове рішення законної сили ще не набрало. Тим не менше, воно є: грізна засторога тим, хто чутки не підтверджує фактами.
І все ж, жодний суд не відмінить людського пересуду, тому в ситуації, що склалася, селраді час від часу не зайво налаштовуватися на «радіостанцію» ОБС (еге ж, оту саму: «Одна баба сказала»). Бо пересуди – це думка людського загалу, це «глас народу», а голос народу, мовить прислів’я, – голос Божий. Пересуди – це відгомін доброї чи лихої слави, що твориться прийнятими селрадою рішеннями. І хоча чутки не завжди підтверджуються, у них відбивається справжнє ставлення громади до своїх обранців. А воно досить критичне.
Після згаданих земельних потуг усе пішло, як по маслу. Депутати ще на одного працівника збільшили селрадівський штат, внесли зміни до селищного бюджету, затвердили статут селищної територіальної громади і порядок проведення громадських обговорень з питань добровільного об’єднання територіальних громад, погодили проект положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставки акцизного податку на 2017 рік, положення про транспортний податок і прийняли цілу низку інших рішень стосовно як усього селища, так і окремих його мешканців. Але під кінець роботи сесія знову дала збій: постало питання про розміщення тимчасово вільних селрадівських коштів на депозитних рахунках. Здавалося б, чи треба відмовлятися від додаткової суми у своєму бюджеті, тим паче, що оголошено конкурс, складено договір і створено солідну комісію (та й сама селрада триматиме питання на контролі)? Але на депутатів, мабуть, знову навела ману вже згадана загадкова «тінь» – і важливе питання «зарубали».
Отак звершилася ще одна селрадівська сесія. Багатьох порадувавши, багатьох вона й засмутила. Що ж до автора, то він, принаймні, почав розуміти, чому склав повноваження голови земельної комісії депутат Андрій Смоляр. Не раз довелося чути, що це людина з чистою совістю. А якщо така людина виходить із земельної комісії? Може, цій комісії варто комісувати саму себе, щоб сповна запрацювати в інтересах селищної громади?
Олексій ГОРОДНИЙ.
П.С. Як повідомили у селищній раді, днями туди звернувся з земельною заявою ще один воїн АТО. Що йому відповісти, коли земельного резерву для учасників бойових дій уже немає? Сказати – «чекай і не втрачай надії»?..
Відео Дмитро Мариняк
| < Попередня | Наступна > |
|---|