Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Кажуть, чудес не буває. Та я тим і не переймалася. Закінчивши Дубнівське культтехнічне училище, довгий час працювала в радгоспі телятницею. Так склалася доля. Але найгірше – що підводить здоров’я. Де тільки я не лікувалася.

А відтак усе частіше згадую Антонівську лікарню і своїх лікарів Клавдію Герасимівну Рак, Олексія Ульяновича Десятника, Жанну Миколаївну. Через тяжкі часи, що настали, лікарню в Антонівці закрили. Не стало її і в Більській Волі.

І якщо відверто, я горджуся мужніми і порядними людьми, які відстояли свій лікувальний заклад у Рафалівці. 

Правда, замість лікарні і тут з’явилася амбулаторія ЗПСМ. Але зберігся і солідний стаціонар з кваліфікованими сумлінними медпрацівниками. Лікуючись у них, я була щиро вдячна за невдаване бажання допомогти. Бо воно відчувалось і в терапевтичному відділенні, і в кабінеті масажиста – скрізь, куди скеровувала потреба.

Найбільше враження про рафалівських медиків я винесла, коли доставили тяжко травмованого автомобілем молодого жителя села Бишляк. Водій з місця пригоди, казали, втік. Але добрі люди викликали швидку допомогу, і вже тут, у Рафалівській АЗПСМ, хлопця повертали до життя.

Думаю, цей випадок переконливо говорить на користь медзакладу. А ще про те, що до реформування треба підходити виважено, стараючись не нашкодити поспішними рішеннями.

Особисто я глибоко вдячна рафалівським медикам за ті десять днів, упродовж яких, покращуючи моє самопочуття, вони разом із ліками віддавали свою людяність, щирість і доброту. До речі, на той час стаціонар був майже заповнений хворими, і думки їхні подібні до моїх.

Софія БАСІК.

с. Чаква