Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

28 серпня стало знаменним й багатим на події для володимирчан. Адже саме цього дня сплелися в єдине святкування три Празники: Успіння Божої Матері – храмове свято, День народження селища – Старої Осади та ще й обласний фестиваль традиційної народної культури «Спасова борода».

Таких позитивних вражень й гучних захоплень давненько не відчували жителі та гості нашого селища. І той, хто був глядачем всього цього дійства, незважаючи на спекотну пору, надовго запам’ятає те, що відбувалось на Майдані Єдності нашого селища. Бо забути таке масштабне святкування – неможливо.

Святкова Літургія

РАНО-ВРАНЦІ урочисто і заклично задзвонили дзвони у володимирецькій Свято-Успенській церкві – православний люд відзначав першу Пречисту, Успіння Божої Матері, ім’я якої і носить наш храм ось уже 140 років. Кілька соціальних епох пережив він разом з володимирчанами і сьогодні несе до них Слово Боже.

Божественну літургію очолив Владика Анатолій, який прибув на торжество разом із священиками сусідніх парафій. Він благословив присутніх, вручив високі нагороди настоятелю церкви отцю Олександру і отцю Петру, який уже сорок літ служить своїм землякам. А ще – прочитав поминальну молитву біля могили Павла Сухозанєта, який тривалий час, аж до 50-х років, був настоятелем нашої Свято-Успенської церкви.

Згідно традиції відбулася велелюдна хрестова хода довкола церкви, окроплення священною водою. Линули урочисті псалми у виконанні церковного хору і слова, що хвилюють сьогодні душу кожної людини: «Пресвятая Богородице, спаси нас…» .

Фестивальне дійство – диво для людей

ПІСЛЯ служби Божої в церкві, бажаючі перемістились на Майдан Єдності, щоб відсвяткувати День народження селища й стати глядачами обласного фестивалю традиційної народної культури «Спасова борода».

Його відкриття почалося фольклорною композицією «Поліське жниво», в якій було задіяно: солістку із Сопачева Оксану Семенюк, шість народних аматорських фольклорних колективів району та зразковий фольклорний колектив «Веселики Полісся» Жовкинівського сільського клубу.

Учасники цього дійства старалися якомога детальніше та переконливіше відобразити жнива півстолітньої давності. Спостерігаючих глядачів за тим, що робилося на сцені і біля неї в той момент, зібралося стільки, що було навіть складно «пробитися» крізь натовп, щоб сфотографувати.

 Центр площі був інсценований «під поле для роботи женцям». Від однієї сцени до іншої (зробленою рівненською фірмою «Віола») розміщені тюки, снопи й спасові борідки. Дане видовище символізувало початок й закінчення жнив – вінець нелегкої праці сільських трударів.

 

 Яскраво вбрані в українські костюми й босоніж, дівчата та жінки невтомно жали серпами колосся і підспівували тим, хто був на показовій сцені. Ці обжинкові пісні створювали урочистий настрій і розкривали символіку обряду.

 

Коли починалися «жни­ва», на «полі» з‘являлися чоловіки в широких штанях й полот­няних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках. Вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба, й довгий рівний покіс, як простелений руш­ник, лягав стрічкою за кожноюкосою.
Згодом всі трударі збиралися гуртом й в’язали, особливо пишний останній сніп – прикрашений калиною, квітами та перев’язаний різнокольоровими стрічками. І ймення такому снопу – Дідух. Наші пращури (а подекуди й нині) ставили його на покуті напередодні Нового року, а виходячи в поле для першого засіву, домішували вимолочені з нього зерна до першого засіву.

Наприкінці «жнив», женці навмисне залишали трохи недожатих сте­бел з колосками «Спасові на бороду». Те «недожате» колосся вони зв'язували у пучок яскравою стрічкою, ніби бороду та й нагинали колоссям до землі. А потім брали з верхніх колосків зерна й кидали під таку «борідку».

 Раніше існувало повір’я, що в «бороді» знаходять притулок польові духи. Вірили також, що останнє колосся зберігає врожайну силу поля до наступного року, тому його заламування і зав’язування повинне було сприяти переходу цієї сили в землю. Завершення фольклорної композиції «Поліське жниво» було не менш цікавим. «Селяни», перекочуючи святковий вінок з останніх «жатих» колосків вздовж бороди, з піснями й танцями рухалися «з поля в село».

 

А одна обрана учасниця, згідно сценарію, йшла попереду процесії, щоб одягти цей віночок господарю містечка – селищному голові Олександру Осмоловичу. Потім вона запросила приєднатися його до танцю, щоб розділити радість «женців» після закінчення «жнив». Таке фестивальне дійство – стало справжнім дивом для людей. І хоч обжинками нині займається все менше людей, але значуща українська обрядова традиція в цьому напрямку все ще живе серед сільських жителів й вмілих постановників. А на нашому Фестивалі дана композиція була відображена завдяки начальнику відділу культури і туризму Володимирецької РДА Валентині Пінчук, директору РБК Надії Кравчук, методисту РБК Петру Шелігану. 11 куренів, у яких об’єдналися всі представники сільських рад району, стали прикрасою вулиці Єврейської. Господарі вишукано облаштовували свої обійстя і, дивлячись на ту красу, складалось враження, що то старе поліське село розгорнулося в долонях розлогого поля.

 

Не залишилась без уваги й їхня «Поліська гостина» – презентація та продаж страв місцевої кухні. І важко сказати, скільки було тих вишуканих смаколиків.

Відвідувачі мали змогу відвідати ще й різні майстер-класи, проведені власниками куренів на своїх територіях. Особисто я спостерігала виготовлення «Оберегу-ляльки» і дві таких мені подарували на пам’ять майстрині Рафалівської «господи».

Поряд «села», була розташована виставка-ярмарок народних умільців, що прибули з Івано-Франківсько області та міст: Івано-Франківськ, Коломиї, Кременчук, Львів, Рівне, Сарни. Біжутерія, предмети для повсякденного кухонного вжитку, сувеніри на будь-який смак – все це радувало око й просилося в руки.

А короваї, хлібобулочні вироби від Кузецовського хлібозаводу «Рум’янець» , то взагалі такі кулінарні шедеври, яких неможливо описати!

 

Гурманам медового продукту, то й взагалі був справжній рай, який створили пасічники з Волинської області та с. Чаква нашого району. Поспішаючи придбати медок різних континсенції, смаку й кольору, люди свято вірили, що вживаючи його, обов’язково позбудуться всяких хвороб.

Для дітей пропонувався ще й всякий іграшковий крам та надувне містечко з Житомирщині.

Бажаючих постріляти в тирі володимирецької волонтерської організації «Єдність» виявилось не менше, ніж в тому, де можна було виграти пляшчину шампанського. Вгамовували спрагу втомлені сонцем люди хорошим й недорогим квасом від сарненського Пп. «Аврамишин».

Для представників ЗМІ відбулася прес-конференція за участю керівників району та організаторів фестивалю. Журналісти задавали найбільш хвилюючі питання від населення. Любителям спорту за сприяння Володимирецького лісгоспу та селищної ради, було влаштовано шахові змагання, на які зібралося 40 учасників з Володимирця, Кузнецовська, Рівного, Дубровиці, Сарн, Клесова й Березного. Найстарший учасник мав 80, а найменший – 10 років. 12 переможців нагородили грошовими преміями.

 

Чимало прихильників зібрав товариський матч з футболу між командами «Ветеран V» (Володимирець) – «Промінь» (Каноничі). Основний час завершився з рахунком 1:1, а в серії післяматчевих пенальті перемогу здобули ветерани – 5:4.

Після такого «обходу» заінтриговані мешканці й гості міста, в очікуванні подальших подій, зручно вмощувались на лавах та стільцях. А ті, кому не вистачало «посадових місць», – без комплексів займали солом’яні тюки й почувались не гірше, ніж на дивані вдома.

 День народження Старої осади

 РОЗПОЧИНАЄТЬСЯ офіційна частина. До присутніх звертаються зі словами вітання голова райдержадміністрації, голова організаційного комітету Володимир Хорунжий, голова районної ради Василь Ковенько, мер селища Олександр Осмолович, представники обласного центру, Ігор Куц з Кузнецовська та Віктор М’ялик.

Готуючи свято – 832 річницю Володимирця, його організатори прагнули відмітити найсуттєвіше та найголовніше в житті селища і його жителів. Живуть бо у нас працьовиті, щедрі та здібні люди. І якщо їм доводиться працювати – то до сьомого поту, коли щось творити – то неповторно й захоплююче. Тих, чиї заслуги варті пошани, відзначено номінаціями й цінними подарунками з рук селищного голови.

Першим, як «Меценат року», нагороджений Віктор Ничипорович М’ялик – благодійник, підприємець, людина невичерпної енергії і щирого серця. Поміч його вже відчули на собі багато жителів району.

Приємно й те, що свою увагу він приділяє й маленьким жителям. Нещодавно на території шкільного саду Володимирецької ЗОШ №1 за його сприяння збудовано дитячий майданчик. І тепер від самого ранечку й до пізніх сутінків звідти лунає дитячий сміх. Дітки, які були раніше обмежені в спілкуванні з однолітками й сумували вдома, тепер радіють з того, що можуть весело провести час й знайти собі друзів. (До речі, місця в саду для подальшого облаштування майданчика, ще достатньо. Тож бажаючі благодійники можуть долучитися до цієї добровільної справи).

У цей тяжкий період, коли на сході йде війна, найбільше цінуються добро, милосердя та співчуття. Саме такими якостями володіють волонтери Інга Безушко та Марія Іваненко, їм присуджено номінацію «Милосердя». Встановлена ними скриня для благодійних внесків на потреби воїнів АТО налічувала близько 10 тис. грн.

Славнозвісний ансамбль «Верес» РБК, який завжди у всі свята дарує присутнім свій прекрасний спів під милозвучні мелодії, переміг у номінації «Гордість селища».

 

Не одне покоління володимирчан вдячне сьогодні Володимиру Задійку за повернуте здоров’я і життя. І його справедливо відзначили як відомого хірурга за «Відданість справі».

Кажуть, життя прожити – не поле перейти. А коли разом уже п’ятдесят років, так як пройшли цей шлях подружжя Смоляри, Кривенькі, Ковалі та Бурми? Тому й не дивно, що їм дісталася номінація «Золоте весілля». Нехай ще довго стеляться їм під ноги рушники щасливої долі.

А за плечима Наталії Миронівни Логацької та Арсентія Григоровича Ващенка – 95 нелегких трудових літ. Вони стали номінантами – «Старожили Володимирця».

Пораділи присутні за молоду сім’ю Германів, у яких на День незалежності народився синочок – «Наймолодший житель селища».

Молода родина Кречків визнана, як «Багатодітна сім’я».

Неперевершеною стала Марія Мельник у номінації «Два кольори». Рушники, ікони, майстерно мережені барвистою гориною, прикрашають не лише її оселю, а й Свято-Михайлівський храм, прихожанкою якого є ця талановита жінка.

У номінації «Селищні голови минулих скликань» відзначено Василя Ісаковича Кропивницького та Віталія Павловича Супрунюка. За високі досягнення в органах місцевого самоврядування – Івана Іларіоновича Швирида й Павла Федоровича Буравського, а як організатора спортивного руху в селищі – Василя Степановича Лосінця.

«Найкращою квітникаркою» є Софія Ковлева, а справжніми господарями в номінації «Упорядкований двір» – подружжя Смолярів і Тарасюків.

За найкращі «Спортивні досягнення» нагороджується переможець від Рівненщини у чемпіонаті України з мотокросу у м.Корець Віталій Шмига.

Пошановано також юних володимирчан, «Медалістів селища»: Ганну Бову, Тараса Лірника, Катерину Бубку, Наталію Трач, Юлію Бурму. Номінацію «Переможці» Всеукраїнського конкурсу – захисту науково-дослідницьких робіт, здобули члени Малої Академії наук Ганна Бова, Софія Дяконова та їхні керівників Ганна Мирончук, Людмила Вакуліч.

Бажаючих покидати свої місця не було, бо за мить з’явились ведучі – Петро Шеліган й Наталія Андрєєва та об’явили продовження свята.

Праведна пісенна душа українського народу. З давніх-давен, жодне свято не обходилося без пісні й танцю: будь то веселих чи журних, розважальних чи повчальних – вони завжди ставали неодмінним оздобленням якось події.

Серед учасників п’ятигодинного концерту не було гірших чи кращих. Заспів лунав барвінковим цвітом і громом грізним, доносячи у наше сьогодення все те, чим жив, за що боровся й на що сподівався наш народ.

Усі колективи старалися своїм виступом пробудити образне мислення в багаточисленного глядача. Пісні змінювалися танцями, а увага шанувальників лише зростала. Безперервні гучні аплодисменти свідчили про те, що кожен виконавець знайшов свого поціновувача.

Загалом на сцені побували 350 учасників з нашого (практично з усіх сіл) та сусідніх районів: Рокитнівського, Сарненського, Дубровицького та Гощанського. Це: солісти, народно-аматорські та родинні й жіночі вокальні ансамблі, гурти, тріо, народний аматорський театр естрадних мініатюр, чоловічі квартети та ансамблі, колективи народних інструментів і танцювальні…

 Для того, щоб переповісти всю велич й могутність показу, потрібно написати книжку про кожен колектив окремо. Бо всі вони заслуговують того, аби їхню творчість занотовували й передали з вуст одного покоління до іншого. Адже саме на різножанрових піснях й танцях базується основна частина наших звичаїв та традицій.

Як часточку гарячого літа, по завершенні концерту кожен міг взяти на згадку колоски із всякої пашниці. Я теж принесла додому зроблений власноруч Дідух, щоб дух свята панував не лише в душі, а й в оселі аж до наступного року.

Веселись, народе наш красний, гуляй до рання!

Після завершення денних розваг настав час й для вечірніх. Його ведучою стала та ж сама талановита (автор та виконавець багатьох пісень й віршів підготовлених до цієї славетної дати) – Наталія Андрєєва. Саме вона аж до закінчення масових гулянь була запальним «живчиком» для відпочиваючих.

 

А феєричний настрій їй допомогали створювати прогресивний інформаційний партнер – радіо «Шлях-FM 101.1» та невтомні виконавці різноманітних пісень: Юлія Бойко, Підвишена Оксана, Юлія Володько, Анатолій Ляшик (він же й музичний оператор) та хлопець з нікнеймом «Дикий пес». Здавалося, що їхні голоси милозвучно торкаються найвищих хмарин та повертаються назад відлунням до задоволених «танцюристів». Тому сумно не було нікому, в ритмі танцю рухались всі – і дорослі, й малі.

Діти, незважаючи на сутінки, знайшли собі й ще одну забавку. Занурившись в копицю, що залишилась біля сцени, вони радісно жбурляли сіно. Деякі батьки наважувались долучалитися до цієї розваги і все це нагадувало той час, коли жнива завершено й можна було дозволити собі порозважатись й жартувати, радіючи зібраному врожаю.

Наче змовившись, відпочиваючі стверджували одне й теж: «Такий захід необхідно проводити хоча б раз в рік. Зараз на сході України війна, та відпочинок для душі все одно необхідний. Особливо такий, де немає обмежень ні для віку, ні для статі».

Під супровід місячного сяйва неохоче розходились позитивно вражені «гульвіси». І кожен з них, впевнена, збереже в душі того багатого на події серпневого дня, не лише у своїх відеороликах чи фотографіях, а й захоплено обговорюватиме все це ще довгий час зі своїми близькими.

 Бо забути таке масштабне святкування – неможливо.

  

Ініціатор і організатор обласного фестивалю традиційної народної культури «Спасова борода» - Валентина Пінчук, завідуюча відділом культури і туризму РДА, ентузіастка і палка прихильниця всього того, що пов’язане з національною скарбницею родинного мистецтва.

У здійснені задумів (відродженні звичаїв, традицій, народних промислів, ужиткового мистецтва та налагодження добросусідських відносин з іншими районами) їй допомагали однодумці й спонсори: Ярослав Мельник – начальник управління культури і туризму обласної державної адміністрації; Феодосій Васєчко – директор обласного центру народної творчості; Володимир Хоружий – голова ВРДА; Василь Ковенько – голова ВРР; Володимирецька селищна рада та її голова Олександр Осмолович; Олена Рудьо – директор ТОВ «Острозький завод мінеральної води».

Користуючись нагодою, передаю слова подяки від імені вдячних глядачів цим людям, які не побоялися відповідальності й зробили таке незабутнє видовище – Потрійний празник для людської душі.

Нехай ваша добра справа повернеться у ваші домівки сторицею. Творчої вам наснаги й можливостей для здіснення всіх планів. Бо такий захід повинен жити й повторюватись з новими силами щорічно задля того, щоб розвивати моральні устої суспільства та будувати майбутню культуру наших нащадків.

Ольга Чайка

Фото автора

< Попередня		Наступна >