Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Для тих, хто дивиться новини, сидячи на дивані, насправді важко усвідомити, що за картинкою з екрана – реальна війна. Там – солдати, які сплять зі зброєю в руках у сирих окопах і вміють убивати, не задумуючись, а тут – звичайне мирне життя із квітами, святковими вогнями і молодими веселощами, а війна десь далеко за обрієм.

Це добре й погано водночас. З одного боку, народ, який дає відсіч ворогу, а в перервах між боями вирощує квіти і святкує весілля, – нікому не здолати. З іншого боку – поки ми не усвідомимо, що антитерористична операція на Сході України вже давно перетворилася на справжню війну, поки весь народ не консолідується проти агресора, – нам не перемогти. А країна, втягнута у довготривалу перманенту гібридну війну, опиниться на грані міжусобиць і рано чи пізно буде розірвана сильнішим агресором.

Четвер 9 жовтня 2014 року, Кузнецовськ, міський центр дозвілля. Коло комфортабельного автобуса «Сетра» мурашаться люди. Багажні відсіки завантажені продуктами, картоплею, цибулею та іншими овочами, теплими речами і питною водою для бійців батальйону «Горинь» з Рівненщини.

Але це не єдиний подарунок, який приготували жителі Кузнецовська своїм землякам. Народний аматорський чоловічий гурт «Заграва» пакує в автобус музичні інструменти та сценічні костюми: хористи готуються дати своїм землякам-військовослужбовцям у зоні АТО концерт до свята козацької Покрови.

Поїздку організувала Кузнецовська міська рада, міська організація ветеранів Афганістану, тож у гурті від’їжджаючих і в.о. міського голови Кузнецовська Ігор Куц та його заступник Юрій Кравець. Вони перевіряють, чи все завантажено, адже увесь гуманітарний вантаж – безкорислива допомога підприємців, жителів міста та  релігійних громад. І ось автобус заправлено (пальне на поїздку надано мережею АЗС «ОЛАС», яка постійно підтримує  наших військових), гурт «Заграва» з проводжаючими виконали кілька пісень на прощання – і представники рівненського Полісся вирушили в далеку дорогу. Попереду – майже 1300 кілометрів до Краматорська Донецької області.

…Успішно пройшовши всі перевірки на численних блокпостах, о другій годині пополудні (виїхали о восьмій вечора) делегація з Кузнецовська нарешті прибула під Краматорськ, де дислокувався 2-ий батальйон територіальної оборони «Горинь». На в’їзді у місто нас зустрічали представники батальйону, жителі Кузнецовська. Воєнізований автомобіль з українським прапором і величезний автобус з рівненськими номерами жителі міста зустрічали вітальними жестами і радісними вигуками.

Ось і місце дислокації та плац, на якому поліщуків зустріли комбат із заступником; гості з Полісся одразу вручили нашим солдатам учнівські малюнки та листи зі шкіл і садочків міста, а також прапор солдатам із побажаннями дітей перемогти і вернутися живими. Далі – обійми із земляками, інструктаж для надмірно цікавих власників фото-відео-камер і розвантаження продуктів на кухні. Продукти – у харчоблок, передачі і теплі речі – у роти (в батальйоні служить до 10 вихідців з Кузнецовська і Володимирецького району). При розподілі сигарет навіть виникла невеличка суперечка: виявляється, на фронті цей продукт досить дефіцитний; в окопах магазинів немає…

Повсюди – окопи, мінометні і кулеметні точки, секрети, маскувальні сітки, бронетехніка і точки ПВО. Солдати радять гостям ходити тільки добре означеними стежками, щоб не потрапити на мінні розтяжки, і бажано в супроводі. Батальйони хоч і виведені з активної зони бойових дій на відпочинок та доукомплектування після іловайського котла, але на околиці Краматорська ще огризаються бойовики, іноді чутно постріли і далекі вибухи. Покидаючи місце розташування, солдати на БТРах і БРМДах одягають балаклави і знімають автомати із запобіжників; добре чути дзвінке клацання зброї, приведеної у бойову готовність. У передвечірньому повітрі незвично пахне димом потужних двигунів і зброєю. Будівля стоїть з розбитими вікнами і розтрощеними дверима та мішками з піском на даху. Два місяці тут панували сепаратисти (ще й досі видно сліди бойових дій), а тепер повсюдно майорять українські стяги. Та відчувається: війна тут ще не скінчилася.

Очікують президента і штабне керівництво АТО, які теж виявили бажання подивитися концерт гостей із далекого Кузнецовська. Поки чекають командування, полісян смачно годують у солдатській кухні – це святий обов’язок усіх українців. Комбат розповідає про бойові будні просто і буденно, не приховуючи подробиць і не ретушуючи помилок командування. Перше враження про нього як людину геть не військову минає вже за кілька хвилин.

– Питаєте, яке у нас озброєння? З початку АТО було тільки стрілецьке, у зоні бойових дій їздили на шкільних автобусах. Батальйони тер оборони використовували як гарматне м'ясо, люди гинули сотнями. Лише після іловайського котла отримуємо зараз броньовану техніку. Без добровольців армії у нас вже не було б…

– Накази різні були, інколи безглузді або й злочинні. Та ми вчилися і виконувати їх, і виживати. Скажімо, виходили на кілька годин раніше і пересувалися іншим маршрутом, аніж було намічено. А контрольні точки проходу батальйону тим часом вхолосту лупили градами і мінами.

– З того боку вже воюють не сепаратисти, а найманці і спецвійська сусідньої держави, які тут обкатують свої бойові навички. Перемир’я насправді «фігове»: Дебальцево, Попасну і Щастя постійно обстрілюють, а під донецьким аеропортом досі йдуть бої.

– Української армії уже стали боятися по справжньому, особливо батальйонів тероборони. Так і передайте дома: батальйон «Горинь» – живий, незламний і бойовий. Ми будемо стояти до кінця, до перемоги!

Після ситного солдатського обіду хлопці з «Заграви» знайомляться із солдатами, шукають земляків. Воїн з Костополя розповідає, що недавно побував дома, встиг одружитися і через два дні повернувся назад в батальйон. Він звично тримає автомат під рукою, і видно, що зброя для бійця – уже невід’ємна річ. Та й настрої місцевого населення, за словами бійців, 50 на 50; хтось щиро радіє завойованому миру, а хто й у спину сичить «Мы вас сюда не звали, бандеры!»

Бійці з неприхованою гордістю і вдячністю розповідають про свого «батю», за якого ладні життя віддати. Попід бронемашинами спокійно гуляє батальйонний кіт Васька. Бійці підібрали його у полі після одного з боїв, худющого і ледь живого. Тепер Васька – батальйонний улюбленець, про якого писали навіть центральні газети. Пострілів і вибухів він давно не боїться, лише вельми насторожено ставиться до рудого дзвінкоголосого цуценяти, ім’я якому солдати ще не придумали.

Керівництво АТО так і не прибуло, тож через 3 години кузнецовські артисти дали годинний концерт для солдатів. Могутні голоси безсмертних українських і патріотичних повстанських пісень рвалися у синє небо багатостраждальної України, просили звитяги для воїнів і миру для народу, і гострими мурашками по шкірі бігли до серця, до душ солдатських. І бувалі чоловіки у літах, і безвусі юнаки, які так раптово стали дорослими, – вони лише недавно вийшли із вогняного пекла боїв, і заворожено слухали артистів, тулячи зброю до себе, і не було серед них байдужих. Не один солдат потім признавався, що на концерті стискалося серце, до горла підступав палючий клубок роз’ятрених емоцій, а в серці хвилями здіймалася гордість за свій народ і відчуття того, що обрано правильний шлях, адже країна в нас – одна.

Шквал аплодисментів і подячна грамота від керівництва АТО, вручена особисто командиром батальйону «Горинь» керівнику колективу Олександру Пашку, стали, за словами самих артистів, найдорожчою відзнакою з поміж численних нагород цього знаменитого чоловічого гурту. Фото на пам'ять із батальйонним прапором – і автобус з артистами військовослужбовці проводять прощальними вітаннями аж до блокпоста на виїзді.

За 15 кілометрів – багатостраждальний Слов’янськ. Утім, ні в Краматорську, ані в сусідньому місті повоєнної руїни не видно: міста сяють вогнями, на вечірніх вулицях прогулюються люди з собачками, пробігає гуртами молодь. На окраїні Слов’янська розбиті будівлі акуратно розібрано, дахи підлатано, а розбомблену школу оштукатурено і засклено по новому. Але це лише перший погляд; наприклад, нині місто переповнене десятками тисяч біженців із окупованих районів і потребує як їжі та одягу, так і хоч якогось житла, а вже йде зима.

Лише на блокпосту перед містом громадяться страшні пам’ятники війни: гусениці спалених бронемашин, відірвана башта танка на обочині, асфальт у вирвах і сотні уламків непробивної, здавалось би, броні. Та ще солдати українських збройних сил і загонів тероборони, які з похмурою насторогою із зброєю напоготові перевіряють усіх виїжджаючих, а особливо – виїжджаючих із зони АТО.

У Слов’янську артисти «Заграви» дали ще один концерт. Адже тут теж служать наші хлопці, жителі Кузнецовська та Володимирецького району, бійці військової частини 3045. Як вони чекали на цю зустріч із земляками! В одному із будинків культури міста зібралися хлопці і з Кузнецовська, і з Нетішина, і з Южноукраїнська, Енергодара. Гарячими аплодисментами вони дякували за кожну пісню, підспівуючи і насвистуючи в такт, а потім довго не відпускали з обіймів земляків. Слова подяки від в.о. мера Кузнецовська Ігоря Куца і командування частин, дислокованих у Словянську, якось непомітно переросли у дружні розмови і фото на пам'ять на сцені.

А поки артисти збиралися коло автобуса та грілися піснями (водії десь пропали), коло «Заграви» знову зібрався гурт військовослужбовців.

– Будь ласка, хлопці, заспівайте нам хоч одну пісню, ми ремонтували БТРи і не встигли на концерт! – просили вони.

Хіба ж можна відмовити тим, хто пішов захищати Батьківщину? Так, пісня за піснею, які виконувалися на біс і підтримувалися усіма присутніми, на вулиці вечірнього Слов’янська виник ще один імпровізований концерт, який зібрав не менше глядачів, аніж зала БК. Підходили і підходили солдати та міліціонери, вільні від чергування, зупинялися перехожі, прочинялися вікна квартир. А в небо вже мирного донбаського міста потужною рікою віри і надії у краще лилася містично сильна українська пісня, від якої тремтіла душа…

Поверталися додому пізно вночі. Попереду ще були серйозні (а подекуди і курйозні) перевірки та пісні для солдатів на блокпостах, розмови допізна і довга дорога додому. Усі були втомлені, але щасливі. Адже серце артиста безпомильно реагує на камертон глядацької уваги.

Саме тут, у зоні АТО, найгостріше відчувається потреба і солдатів, і простих громадян у духовній підтримці, у тому морально-емоційному заряді, в якому ти віддаєш усього себе – і черпаєш там же силу й натхнення. Саме тут, на території недавніх бойових дій, кузнецовська «Заграва» віддавалася повністю пісням, розкривала глибини своїх талантів і звучала в єдиному резонансі із настроями глядачів. Це були не просто концерти – а справжні криниці духовної енергії, які на 100 відсотків виправдали надії глядачів і зусилля артистів.

Дивовижно, як змінює душу музика і заряджає її силою. Силою добра.