Скриню Пандори розкопали у Криму

( 4 Votes )

З давньогрецьких міфів відомо, що Зевс вирішив наслати на людей кару після того, як Прометей вкрав для них вогонь з Олімпу. Виліпленій з глини вродливій жінці, яку назвали Пандора, кожен з богів дав якусь принаду – красоту, хитрість, хоробрість тощо. Але перед тим, як відправити її до людей, дав їй Зевс таємничу скриню й наказав не відкривати, аж до поки вона не стане на Землю. Проте, як будь яка жінка, Пандора, тільки-но залишилась на самоті, не втрималась і відкрила скриню…

У ту ж саму мить вилетіли зі скрині та пішли серед людей усі їхні біди: ворожнеча й обман, зрада й хтивість, хитрість й зверхність, та ще багато чого… Тому й кажемо ми сьогодні, що той, хто не прораховує усіх наслідків, не дбає про майбутнє, робить ганебні вчинки, – той відкриває «скриню Пандори».

Сучасна побудова цивілізаційного устрою світу одним із фундаментів має принцип гуманізму, складовими якого є довіра та взаємоповага між націями і державами. Спираючись саме на ці принципи, десять років тому Україна підписувала «Будапештський меморандум». Відмовою від ядерною зброї наша держава гарантувала собі територіальну цілісність та захист від збройного нападу. Країнами-гарантами виступили США, Велика Британія та Росія. Іншими словами, саме ці держави брали на себе відповідальність за підтримання миру у нашому регіоні.

Однак ситуація, яка виникла й сьогодні розвивається навколо Криму (за прямої участі одного з «гарантів», а саме Росії), повністю нівелює як положення «Будапештського меморандуму», так і основи інституту міжнародних відносин та права. Не розглядаючи увесь спектр питань, зупинимося на тих, які сьогодні найбільше мусуються в інформаційно-політичному просторі світу: «федералізмі» та «сепаратизмі».

Американський професор Е. Хейвуд тлумачить федералізм наступним чином: «як форма політичного устрою федералізм означає, що державне управління розділено на два рівні, кожний з яких має високу ступінь політичної та правової незалежності. Виходячи з цього, основними ознаками федералізму слід вважати розподіл суверенітету… Класичних федерацій у світі небагато, це США, Швейцарія, Бельгія, Канада та Австралія. Хоча деякі риси федеративного устрою мають дуже багато країн».

Більш розширене визначення федералізму подає український політолог В. Бебік: «Говорити про федералізацію можна тоді, коли кілька державних утворювань мають спільну територію, армію, податкову та митну системи, союзні конституцію (поряд з конституційними суб’єктами федерації), уряд, законодавство й суд, громадянство (поряд з громадянством суб’єктів)».

Отже, як бачимо, для впровадження федеративного устрою в Україні потрібно мати певні складові, серед яких або наявність декількох великих національних груп, або два-три малі самостійні державні утворення, які прагнуть утворити федерацію. Проте Україна за визначенням є унітарною державою (з титульною нацією), на території якої добровільно проживають представники різних національностей. Тож питання про федералізацію за національною ознакою не може бути прийнятним. І другий аспект – коли кажуть про федералізм, маючи на увазі місцевий суверенітет, який, на думку його пропагандистів, надасть змогу регіонам не залежати від центральної влади. У цьому випадку слід чітко розуміти різницю між збільшенням повноважень місцевих рад (і тоді дискусія ведеться у рамках реформи місцевого самоврядування) та федералізацією, основний принцип якої – можливість виходу певної території з однієї та приєднання до іншої держави.

Саме останній підхід намагалися використати у березні цього року в Криму. Проте порушення Росією низки як міжнародних, так і національних конституційно-правових актів, продемонструвало тільки те, що це був акт окупації території незалежної держави, гарантом цілісності якої виступала саме Росія. Задля придання акту окупації вигляду правової дії ставка була зроблена на проведення референдуму (який не прописаний у Конституції Автономної Республіки Крим!) та сфальсифіковані дані голосування. Тут зазначимо, що у питаннях, винесених на «референдум» у Криму, питання про незалежність АР Крим не було. Тому, на думку завлабораторії Інституту соціальної та політичної психології АПН України П. Горностая, «Крим не може бути приєднаний до Російської Федерації, оскільки він не є суверенною державою. Указ Путіна у багатьох викликав нерозуміння, оскільки він (указ) дисонував з результатами референдуму: голосували за Росію, а указ визнає незалежність. Але виходить парадокс: рішення кримської «влади» про незалежність не може бути легітимним, оскільки воно фактично не підтверджено референдумом… Питання про незалежність НЕ БУЛО у бюлетенях для голосування!

Взагалі правильно було б провести два референдуми: один – про незалежність, а другий – про приєднання. До того ж, другий проводиться після того, як сформувались усі інститути державної влади, а на це йдуть роки. Отже, якщо незалежність Криму не підтверджена на референдумі, він залишається лише територією України, а «бажання» бути у складі Росії – не більше, ніж бажання». Такими чином, намагаючись представити окупацію території незалежної держави через нібито відкрите народне волевиявлення, керівництво Росії продемонструвало усьому світу нехтування основними міжнародними принципами, які існують у сучасному світі.

Другою складовою плану відторгнення та окупації українського Криму стало використання сепаратизму. Одне з його тлумачень наступне – бажання відокремитись від політичного цілого з метою створення власної незалежної держави. Існує декілька типів визначення сепаратистів – релігійний (ті, хто відокремився або виступає за поділ від існуючої церкви); політичний (ті, хто виступає як відокремлена група з більшості або політичного блоку); а також ті, хто виступає за культурне, етнічне або расове розділення.

В Україні стараннями представників певної політичної партії, яка домінувала останні чотири роки, та за підтримки спецслужб Росії для розподілу держави був обраний останній вид сепаратизму. Штучно у масову свідомість були введені такі слова, як «російськомовний українець» та «співвітчизник» – росіянин за походженням, але громадянин України». Вигадуючи та поширюючи неправдиву інформацію про нібито утиски та цькування росіян та російськомовних громадян України, формувалась думка про необхідність їхнього самовизначення та – як результат цієї кампанії – вихід певних регіонів зі складу української держави. Проте сьогодні маємо констатувати, що цей задум не став ефективним знаряддям для відторгнення східних та південних регіонів України. Підтвердженням тому стали масові мітинги та акції на підтримку цілісності нашої держави, які пройшли у Дніпропетровську та Харкові, Одесі та Донецьку, Миколаєві та Херсоні.

Зіткнувшись з таким відвертим небажанням більшості російськомовних українців підтримувати їхні плани, «кремлівські стратеги» намагаються переконати світову спільноту, що не тільки «співвітчизники» зазнають утисків.

Днями була оприлюднена заява МЗС Росії про утиски щодо інших меншин на території України, зокрема чехів, німців, угорців та інших національностей. Це дуже здивувало чеських дипломатів. Як офіційно заявило Посольство Чеської Республіки в Україні, «22 березня 2014 р. Міністерство закордонних справ Чеської Республіки відправило до Волинської області місію, метою якої була перевірити ситуацію та виявити, чи існує безпосередня загроза для місцевих чеських земляків. За результатами роботи місії було виявлено, що з боку українських співгромадян щодо чеської меншини немає ніяких загроз. Однак з розмов із чеськими земляками прозвучало побоювання щодо можливої війни, але в той же час земляки підтверджували, що умови, у яких вони знаходяться, не відрізняються від тих, у яких перебувають інші етнічні меншини».

Що тут скажеш. Мабуть, якби на території України зненацька з’явились зелені чоловічки з Марсу, путінські дипломати та пропагандисти виступили б із заявою й про їхні утиски та негайне приєднання Марсу до Росії.

Проте означені події у Криму дали жорстокий урок не тільки Україні, а й усій міжнародній спільноті. Сьогодні світ зіткнувся з проблемою адекватності сторони, яка виступає гарантом певних домовленостей та підтримці добросусідських відносин з іншими країнами. Так, за даними сайту ВВС, кількісний відсоток росіян від загального числа населення у республіках бувшого СРСР наступний: Естонія – 24,8%, Латвія – 26,2%, Литва – 5,8%, Беларусь – 8,3%, Україна – 17,3%, Молдова – 5,8%, Грузія – 1,5%, Вірменія –0%, Азейбарджан – 1,3%, Туркменістан – 4%, Узбекистан – 5,5%, Таджикистан – 1,1%, Киргизстан – 12,5%, Казахстан – 23,7%. У самій Росії налічується 77,7% росіян. Наведені дані вказують на те, що від повторення кримського сценарію не застрахована жодна з цих країн.

Запустивши кримський сценарій, Москва відкрила «скриню Пандори» (згідно міфу, у ній залишилась тільки «примарна надія»). Для Москви виявилось примарною надією, що цивілізований світ та міжнародна спільнота не буде реагувати на її дії та ставлення до своїх обов’язків. Реакцією Ради Безпеки ООН та Європейського Союзу стали серйозні політичні та економічні санкції, як відповідь на окупацію Криму. Результатом їхнього застосування (скоріш за все, через певний час) постане питання щодо цілісності вже самої Росії.

Олександр Трухачов, політолог, м. Київ,

спеціально для «Володимирецького вісника»

Матеріали по темі:

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 375 гостей на сайті