Сергій Пантюк: «З Василем Яніцьким на Майдані ми говорили про майбутнє України»

( 3 Votes )

Про людину найкраще говорять її справи. А ще – друзі, які мають змогу бачити людину збоку і виділяти те, що з першого погляду може випасти з поля зору. Саме тому ми попросили розповісти про Василя Яніцького, кандидата в народні депутат від Блоку Петра Порошенка, його давнього приятеля, секретаря Національної Спілки письменників України Сергієм Пантюком. А заодно і розвіяти деякі міфи, які остам часом активно почали ширитися в окрузі.

Сергію, з чого почалося Ваше знайомство з Василем Яніцьким?

У моєму житті рідко траплялися люди, які дбали про популяризацію книжки, тим більше, якщо йдеться про дитячу літературу і про сільські бібліотеки. Тому, коли мене чотири роки тому запросили взяти участь в акції «Книжка в дарунок», яку організовував фонд Василя Яніцького «Наш край», я з радістю відгукнувся. Тоді ж я і познайомився з Василем, і вже тоді зрозумів, що ця людина якась не така, як інші. Не така, в розумінні того, що він думає на перспективу і щиро хоче щось змінити у себе на Поліссі. Я тоді після поїздки виставив у блозі на «Українській правді» відгук про цю акцію і назвав Василя подвижником. І пізніше, коли ми не раз зустрічалися із ним у нас, у Спілці письменників, і обговорювали важливі питання і політичної ситуації, і майбутнього України, я лише утвердився у цій думці.

До речі, про Спілку письменників. Цієї зими вона опинилася в епіцентрі усіх подій. Чи бачилися Ви з Василем Яніцьким на Майдані?

Справді, від самого початку Євромайдану у Спілці перебувала купа людей, бо наша будівля розташована якраз навпроти Адміністрації Президента. А 1 грудня тут взагалі «Беркут» розніс частину першого поверху і всіх потруїв газом. Люди до нас приходили грітися, тут завжди був гарячий чай-кава і не менш гарячі дискусії. Василь теж часто заходив до нас, ми з ним неодноразово зустрічалися і на Грушевського, і на самому Майдані.

А фото є?

У Василя – не знаю. А в мене практично немає. Про це тоді не думалося. Є одне фото, де ми з Олексою Биком та Олегом Короташем на Грушевського, якраз відійшли від барикади, зняли балаклави і віддихувалися. Мені ще там ногу встрелили, я накульгував, а нас помітила знайома і зазнімкувала. І то я це фото в інтернеті випадково побачив. Ми ж туди не фотографуватися ходили, не «майдантуристами».

Про що Ви тоді спілкувалися з Василем Яніцьким?

Про різне. Багато тоді говорилося про те, якою буде Україна після Майдану. Василь критикував мої дещо радикальні погляди, я в його очах був надто гострим, а він, як юрист, усе намагався повернути в правове поле. Правда, часу для дискусій багато не було, бо, коли навколо рвуться шумові гранати, то не надто багато поговориш. Але ця тема постійно звучала. Я скільки пам’ятаю Василя, він зі мною завжди ділився своїм баченням, якою має бути країна, якою він її бачить.

І якою?

Ми з ним спілкувалися на цю тему багато і в різні часи. Він бачить Україну абсолютно європейською, сучасною і крутою. Він чітко розуміє, що для того, щоб запустити перезавантаження системи, потрібні класні закони, розуміє роль депутата у цьому процесі. Депутат, він казав, має не стільки допомагати людям, скільки побудувати такі закони, за якими кожному громадянинові буде жити комфортно. Хоча, коли до нього звертаються за допомогою – він теж ніколи не відмовить. Він абсолютно свідомий того, чого він іде до Верховної Ради. Йому там не треба там вирішувати якісь свої бізнесові моменти чи відпрацьовувати невідомо за що і невідомо перед ким. Він – абсолютно самодостатня і незалежна ні від кого особистість.

Але зараз він іде на вибори у команді Президента.

Так, і це теж у його стилі. Він мені одного разу сказав таку фразу: «Коли я бачу команду, яка щось робить, мені хочеться іти до цієї команди». На сьогодні це рідкісна риса, бо більшість хочуть бути пупом землі, щоб навколо них усе крутилося. А влитися в іншу команду і, лишившись вірним своїм принципам, підсилити її – це дано не кожному. У цьому він мені нагадує іще одного мого знайомого, народного депутата і лідера студентської революції на граніті Олеся Донія. Мені це дуже імпонує. Не треба боятися сильних навколо себе – вони підсилюють, а не послабляють. Якщо це побратими і люди плеча. 

Бачили фото, де Ви і Василь Яніцький сидите поруч із правою рукою командира батальйону ОУН, відомим поетом Борисом Гуменюком. Що це була за зустріч?

Це була випадкова зустріч тут, у Спілці письменників. Але дуже знакова. Я ж знаю, скільки Василь вкладає зусиль і своїх коштів у допомогу бійцям АТО, які воюють на сході. Вони одразу знайшли з Борисом спільну мову. Василь говорив, як він допомагає землякам, Борис розповідав про рівненчан, які воюють в батальйоні ОУН, Василь просив організувати йому поїздку на передову. Взагалі, Василь намагається вникати в усі справи, до дрібниць. Знаю, що як шукав бронежилети, то кілька фірм перепробував, доки знайшов якісні.

Зараз у нас і в інтернеті, і через анонімки конкуренти розгорнули цілу кампанію з дискредитації Василя Яніцького. То його звинувачують у тому, що його не бачили на Майдані, то у тому, що він «піариться на крові», то у причетності до Партії регіонів…

Та це повна дурня. Хто знає близько Василя, той одразу це розуміє. Коли він був регіоналом? Якби він був у Партії регіонів, він би спокійно виграв минулі вибори і навіть не парився б. Але Василь дуже прискіпливо ставиться до таких моментів морального вибору, коли потім доводиться дивитися людям в очі. І за час нашого знайомства я не знаю жодного випадку, коли він би покривив душею. На жаль, під час виборів «чорний піар» - звична практика. Коли в людей немає аргументів на свою користь, вони починають ганьбити інших. Хай кожен говорить про те, що він зробив, а не зазирає в чужий город і не шукає скалку в чужому оці, вішаючи різні ярлики. Це, щонайменше, низько. 

 

Коментарі   

 
+3 # 5555 17.10.2014, 13:23
Які продажні люди в нашій країні.
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 117 гостей на сайті