Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Про Президентські ініціативи багато говориться на селі. Молодь, як вже молодь, веселиться і сміється. А старші люди, які бачили і пережили війну, знають ціну хліба і спокійного сну. Не буду далеко ходити. Візьму свою сім’ю. Діти мої при хороших роботах. У моєї доньки п’ятеро дітей. Разом із чоловіком Сашею вони тримають корівку, птицю, свиней. Щороку ми садимо більш 50 соток картоплі. А були роки – і за гектар перевищувало. А держава їм щомісяця видає ще й грошову підтримку.

Я одержую пенсію. На хліб вистачає. В селі за квартиру платити не треба. А от електроенергія дуже дорога, хоч і атомна електростанція під боком. У нас маленькі діти: треба наварити, підігріти їжу, попрати, води нагріти. Все це – електрика і гроші.

Наше старше покоління так навчене: глава держави щось сказав – то вже святе. Треба прислухатися і все виконувати. Тим паче в сучасному селі у наших дітей є Інтернет, мобільні телефони, не відкидаємо газет і журналів. Саме з них я взнала про Президентські ініціативи по покращенню соціального стану людей. Радує, що держава нас не забуває. Та я скажу прямо: у селі кожен може подбати про себе, про своїх рідних і близьких.

Зараз літо. І сіно треба гребти, і картоплі кропити. І ліс кличе: ягоди поспіли і гриби прокидаються. Не треба ждати, що з району кинуть в руку якусь копійку, а краще побігти на годинку-другу і зібрати ягід та грибів. Літом заготовиш – зимою з’їси.

Он сапала буряки, втомилася, спека. Кинула сапку. Пішла до братової хати, знайшла поліетиленову пляшку, і за півгодини на узліссі набрала дві літри ягід. Навіть по 8 гривень літра, то вже 16 гривень. Ось така сільська арифметика.

Василина Данильчик, с. Зелене.

Яке то щастя: діти!

Про Президентські ініціативи я теж чула по телебаченню, читала в пресі. Що можу сказати? Значить, питання переросли у проблеми, коли їх розглядають на державному рівні. І тут немає нічого дивного. Колись я, тоді ще молода вчителька, працювала у школі, і ми щотижня ходили по хатах, кутках, в лісництво, в ланку до льонарів чи до тваринників на ферму і читали політінформацію. Яка б подія не трапилася у державі, її обов’язково обговорювали. І партія правильно робила. Вона посилала своїх агітаторів, які подавали інформацію у потрібному руслі.

Сьогодні селу справді, як стверджує Президент Віктор Янукович, треба допомогти вижити. Село – колиска України. Збережеться село – існуватиме держава. А держава – це люди. І приємно, коли на вулицях бачиш колясочки з немовлятами – значить, є майбутнє у села. Сьогоднішні мами мають тільки дякувати владі за підтримку і турботу.

Коли я родила своїх дітей, давався один місяць після пологів. Ще брали відпустку, і як вийде разом три місяці післяродових – то добре. Кидали малих на кого попаде, бо в селі не було тоді дитячого садочка. І нам за дітей не платили.

А сьогодні мамочки щасливі. Пообкладалися діточками. Мама за кожною дитиною має право сидіти дома до оплачуваного 3-річного віку дитини і до 6 років – неоплачуваного. І ось нова ініціатива – декретну відпустку враховувати у трудовий стаж. Та за це треба українським жінкам дякувати і дякувати владі, бо в розвинутому Ізраїлі, наприклад, більше трьох місяців по догляду за дитиною не дається.

Антоніна Окуневич, с. Біле.

Якби ще виробництво було…

У нас у Мульчицях завдяки підтримці Президента України Віктора Януковича та обласного губернатора Василя Берташа побудували нову школу. Я ще вчилася і працювала у старій. То заслуга преси, волинської і нашої, а ще невтомності і настирності нашого сільського голови Василя Шкіля. До школи додався і оновлений корпус спортивний комплекс імені Сергія Бубки, чемпіона світу із стрибків у висоту з жердиною.

У нас діти люблять спорт. А літом і без спорту є куди силу прикласти: зелені жнива, потім хлібні, копання картоплі, вивіз гною на поля, заготівля дров на зиму. Село – не місто. Але кожен хоче жити як в місті. Не всі сьогодні можуть працювати на землі, і не всім цієї землі вистачає.

Розпаювали колгоспи. Люди техніку покупляли. Але з роботою домашньою справилися – і є вільний час. Ото була б добра ініціатива, якби у такому великому селі, як наше, та організували б виробництво чи переробку місцевої продукції. Щоб ми не по світах і сезонах їздили, а в своєму передовому і красивому селі Мульчиці ходили на роботу…

 Любов Коцюбайло, с .Мульчиці.