Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

    Ця тема виникла спонтанно. дочиталася, що 26 серпня – День авіації. А на північно-західній стороні Володимирця півстоліття функціонував «Аеропорт смт Володимирець». В народі називали його просто – аеродром. По воєнному. Якщо «порт» – сідають мирні літаки, якщо «дром» – значить, військового призначення. І хоч у нас сідали виключно цивільні борти, небесні тихоходи-«кукурузники», та всі чомусь називали летовище з гордим військовим наголосом. Знайомі мешканці вулиці Аеродромівська поділилися своїми страхами.

                – Не пишіть моє прізвище, і так спати не можу, а ще як сусіди дізнаються, то засміють, – ділиться думками Л.М. – Коли Росія напала на Донбас і почалася війна на Сході України, я спокійно у власному домі ночувати вже не можу. Вулиця моя знаходиться якраз на тому місці, де колись приземлялися «кукурудзники», маленькі літачки «Ан-2» з фанерним корпусом і крилами із перкалю. Пам’ятаю, як в неділю нас, дітей, водили сюди, на Аеродром. Його працівники Володя Шама та Анатолій Мекіса нас садовили у літак і ми «каталися» над Володимирцем.

Зараз війна. І мені спокою не дає думка: а що, як на старих картах наш Аеродром остався «Аеродромом» і вночі на мою хату може сісти чужий літак? Хто там знає, що колишнього Аеродрому вже давно немає?

Відганяю ці дучки. Заспокоюю себе як можу. Повірте: внученят на ніч у себе не залишаю. Дочка сердиться. Та мало що може статися… Одна радість – близько до автостанції та «Аеродрому» – нашого місцевого торгового центру.

Ви краще напишіть про Мирославин магазин «Аеродром», дай Бог їй здоров’я. Для нас то така знахідка, така вигода! Магазинів тут поблизу немає, то як він відкрився, то й дитину можна за хлібом послати… І перукарня поряд. І швейна майстерня там є. І бесідка, де можуть подорожні відпочити. Справді: напишіть про наш торговий «Аеродром», і поздоровте їх з Днем авіації…            

Мирославин «Аеродром»

                Так називається торговий заклад володимирчанки Мирослави Присяжнюк. Її батько родом із Дубівки, мама – з Озера. Підприємницька «жилка» доньці передалася від матері Ольги Григорівни, яка була у свій час організатором селянського господарства та пункту штучного осіменіння корів.

                Свою першу підприємницьку справу Мирослава Михайлівна започаткувала … з ниток. Вона відкрила швейну майстерню в побут комбінаті. А в підвалі колишнього побуту згодом разом із чоловіком Віктором Анатолійовичем відкрили піцерію «Піраміда». Потім це місце забрали інші власники, а Мирослава перейшла зі своїм шитвом на «критий ринок». Ходіння по чужих кутках – неблагородна справа. І вирішила молода бізнесменка створити щось своє. Вивчилася на водія. Із старшим сином Юрієм зколесила всю область, поповнивши ряди базарників. А так хотілося мати щось своє…

– І по сьогодні я щиро вдячна колишньому голові РДА Олександру Онуфрійовичу Бобрику та його заступнику Анатолію Васильовичу Бові, які допомогли по справедливості взяти це місце під торговий центр «Аеродром». Двічі я брала страшенні (на той час) кредити в «Ощадбанку». Дякувала і буду дякувати тодішньому керівнику «Ощадбанку» Сергію Олександровичу Дуляницькому, що повірив мені, підтримав і допоміг. Долар тоді був по 4,70, потім вже перевалив за 8,00. Оце, що встигли з чоловіком, дітьми та рідними тоді, звели це приміщення. Відкриття, різні дозволи – все це гроші і велика трата часу. Підприємці не можуть розкидатися хвилинами і днями стояти у черзі до чиновника. Та доводиться.

Сьогодні я тримаю цей «Аеродром», і весь час переживаю. Все, що ми раніше зібрали, пішло у бізнес. Переживаю, чи виживу на підприємницькій ниві сьогодні. Коли почула слова Прем’єр-міністра, що по всій Україні мінімальна зарплата становитиме 3200 грн., – в мене заболіла голова.

У Києві давно всі одержували мінімум по 5000 грн., а у нашому районі… Де ти заробиш такі гроші, щоб і продавцеві заплатити «чисту» зарплату 3200 грн. з усіма податками, і амортизацію основних засобів покрити, і податки всі та енергоносії сплатити, і товари закупити, і щоб прибуток якийсь зібрати?

І що це підвищення дало в результаті? Я змушена була скоротити робочі місця. Син Юрій після закінчення Вельсько-Польської школи повернувся додому і працює зі мною. Менший, Богдан, навчається на другому курсі юрфаку. У вихідні та на канікулах – теж поряд з нами. Працюють усі. Без вихідних. Так вимагає бізнес.

 Свій вклад вносить і мій муж. Сьогодні він доглядає донечку Олічку, яка народилася в 2016 році. Практично це він, а не я, «сидить» у декретній відпустці. А ще оці всі меблі чоловік і сини виготовили своїми руками. Він у мене хороший художник. Малював ікони по церквах, куди його запрошували, вів реставрацію. Виготовив коптильню, тож ми готуємо свою м’ясну продукцію.

На День сала на 12 вересня 2017 року нам прийшли запрошення з Кузнецовська-Вараша. Торік на Дні міста наші м’ясні вироби та всі мацики закупили гості з Польщі. Ми знову готуємося до такого торжества, вже заготовляємо копченості. Треба, щоб і ви спробували нашого копченого сала… Ще ми готуємо шашлики. А чоловік, Віктор Анатолійович, має рецепти яблучного, виноградного та ожинового вин, настойок та наливок

 На Варашському рівні скромно підтримуємо та відстоюємо честь райцентру. Ми також брали участь у велопробігу РАЕС на Біле озеро.

Меценатство та допомога

… Розповідати про «Аеродром» можна довго і багато. Наші журналісти були свідками та учасниками велопробігу РАЕС на Біле озеро, контрольний пункт якого організували саме у Мирославиному «Аеродромі». Близько двохсот людей із різних міст та Вараша скористалися безкоштовно їх базою. Велосипедисти отримували воду, нашвидкуруч перекушували і курсували по маршруту далі. Не буду описувати всіх благодійних справ Мирослави Присяжнюк і перераховувати їх.

Скажу одне. Разом із волонтером Марією Вікторівною Іваненко (це хрещена мама її дочки Олічки) вони роблять добру справу для району. І не спроста, що Мирослава Присяжнюк має відзнаки по лідерству в підприємницькій діяльності. Та прикро, що сьогодні розвернутися малому і середньому класу у нас трудно – тут виною дуже низька платоспроможність населення, і податковий «прес» замість податкового «домкрату» (як у європейських країнах). Магазини, ларьки продаються. Пилорами та інші малі виробничі потужності закриваються. Бурштин впав у ціні. Районні структури тихенько, мов під завісу ночі, внаслідок реформування переносяться у Сарни.

Тож, дивлячись на торговий «центр» Аеродром думаю: «Добре, що з Днем авіації можна поздоровити хоча б цих працівників, і тих, хто пам’ятає колишню колгоспну авіацію Володимирця та усіх, хто літав «кукурудзником». І подякувати власниці торгового центру «Аеродром» – за увіковічену пам'ять про колись потужне летовище у маленькому провінційному містечку…

Галина Тєтєнєва.

На фото автора: біля «Аеродрому» під час проведення велопробігу РАЕС.