Воронки відсвяткували день села (+фото)

( 0 Votes )

Як хліб святий – наше село для нас

22 травня такий напис над вхідними дверима сільського будинку культури села Воронки сповіщав про День села. На площу винесли із клубу ряди стільців, на яких комфортно розмістилися поважні ветерани та мами з немовлятами. З північної сторони весь майданчик віддали під дитячі розваги – надувні гірки, батути. Там поставили «Чарівного стовпа» із сувенірами наверху.

Цього року Свято села пройшло скромніше, бо у селі були похорони – ховали маленьку дитину, яка передчасно полинула до янголів. А в громади Християн Віри Євангельської саме було весілля. Та на масовість гріх скаржитися: людей зібралося досить багато. І воронківська культура підготувалася на «відмінно».

Свято розпочалося закличними звуками музики. Ведучі Наталія Блищик і Тетяна Деркач розповіли про заснування села Воронки. Одна із легенд гласить, що жив такий дядько Ворон, який організував людей проти татар. Друга свідчить: коли під Дубровицею князь розбив татарське військо, воно розпорошилося і розлетілося по хуторах, як ворони. Третя легенда розповідає про велику кількість дубів довкола села, на які збиралися і сідали ворони. З часів кріпацтва у Воронках оселилися поліщуки Кравчуки та Деркачі, які втекли від свого пана. Тому ці прізвища тут найбільш поширені.

По традиції присутніх привітав сільський голова Леонід Хомич, настоятель місцевого Свято-Миколаївського храму отець Георгій.

Воронки вшанували цьогоріч багатодітну сім’ю Марії та Леоніда Нагорних, які ростять 11 дітей. Уклін і шану склали земляки наймолодшому жителю села, Максиму Павловичу Деркачу, який народився 11 травня 2017 року, та найстаршому – Данилу Олексійовичу Усатому. На сцену запросили наймолодшу бабусю Людмилу Адамівну Кравчук. Тисячі доль і життів пройшли через руки та серце медсестри Галини Анатоліївни Хомич, яка віддала своїй роботі у Воронках цілих 50 років – піввіку заслуженої праці.

Ще цікаво було спостерігати за найстаршою сімейною парою села Радіоном Пилиповичем та Галиною Терентіївною Хомичами, які прожили разом понад 50 років (на фото).

Кожна номінація супроводжувалася пісенними дарунками. У мене були помічники і критики, луківські та воронківські «хлопці на колесах», не на «бехах», а на мотоциклах. Модний нині молодіжний вид транспорту.

А ще я познайомилася із любителями преси: Йосипом Лукашевичем Кайданом, Василем Савичем Германом, (який сьогодні зробив подарунок дружині-листоноші Галині Павлівні, і роздав-розніс всю кореспонденцію за п’ять хвилин) та Тимофієм Уляновичем Кубаєм.