Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Цього разу завчасно спланували  маршрут поїздки. Адже з попередньої, невдалої, поїздки залишились передачі Валерію Конопку, які необхідно було  йому доставити. Були передачі Андрію Пікусю в Щастя, ще одному Валерію з  с.Лісово Маневицького району, який також служить в тих краях. А ще планували дещо передати в батальйон «Торнадо», який дислокується в Станиці Луганській.

Основну передачу  і автомобіль організували Ростислав Сніжко та Віктор Дейнека, які вже не вперше возять допомогу. Але здебільшого їздять  на Кримський напрямок де  волонтери чомусь недостатньо уваги приділяють солдатам, які несуть там службу.

Але дорогою нам зателефонували  з фонду «Руєвит»   і попросили поміняти маршрут і  завезти допомогу  в Артемівськ, куди виводили наших солдатів з під Дебальцево.

То ж спочатку заїхали до Краматорська де розвантажили частину вантажу  для підрозділу спецназу «Альфа», а вже потім направились до Артемівська.  

Приїхали в Артемівськ до знайомої військової частини. Вразила велика кількість озброєних військових в місті. Особливо багато солдатів поряд з частиною та на території  самої частини. Зустрілись та поспілкувались з хлопцями з відомої 128–ої Закарпатської бригади,  через яких і поміняли маршрут. Але вони відмовились від допомоги, пояснивши, що в них всього достатньо. Не взяли практично нічого з запропонованого. Сказали, що все є. І одяг, і спальники, і каримати, і взуття.  Взяли дещо з продуктів та молоко, якого  привезли більше 100 літрів. Ми  звернули увагу на наявність великої  кількості різноманітних продуктів біля щойно встановлених наметів.   Волонтери за короткий період забезпечили всім необхідним. Солдати  були  схвильовані і збуджені. Розповідали про відхід з позицій. В кожного були свої спогади і свої враження. Хтось телефонував додому і заспокоював рідних. Хтось розпитував про побратимів, з якими втрачений зв'язок. Солдати напитували контакти волонтерів, які займаються звільненням полонених.  Але дух у всіх був бойовий.

Я зателефонував до наших  міліціонерів Саші Михайловського та Юри Купріянчика, які також відійшли з Дебальцево. Відповів Олександр і сказав, що вони всім забезпечені.

Віктор та Ростислав знайшли знайомих з військової частини, яка донедавна стояла на Кримському напрямку і в якій вони  неодноразово бували. Приїхали в місце їхньої дислокації та трохи розвантажились. Віддали дещо  продуктів, рації, біноклі, засоби гігієни, одяг та білизну. А ще декілька пар чобіт. Від інших пропозицій відмовились.

Звязався О.Лазорцем, який їхав з Володимирецькими волонтерами. Той розповів, що солдати в Артемівську  від всього відмовляються і тому вони поїхали в Соледар, щоб передати допомогу іншим солдатам, які її потребують.

Ми також повернулись до свого попереднього маршруту в сторону Щастя. Дорогою звернули увагу на будівництво нової лінії оборони. Безліч машин з лісом для бліндажів, землерийна техніка, закопані танки та гармати. Встановлені намети з яких йде дим. Солдати налагоджують побут.

Зателефонував Валерій Конопко і повідомив, що зможе виїхати нам назустріч і забрати вантаж.

Тож зустрілись на трасі і перевантажили на його автомобіль майже все з того, що залишилось. До речі, їздить він на МАЗі мобілізованому з РАЕС.   Дорогою до місця базування, Валерій  завіз передачу від мами, та ще багато чого корисного, нашому земляку Андрію Пікусю з батальйону «Золоті Ворота».

В цілому поїздку можна вважати вдалою, якщо не зважати  на дуже погану дорогу на зворотньому шляху. Адже повертатись чомусь вирішили коротшою дорогою через Кремінне, Купянськ. Але з часу останньої поїздки вона перетворилась на танкодром. 200 кілометрів їхали 5 годин.

Степан Жданюк