Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Ці молоді хлопці – з підрозділу спеціального призначення Національної гвардії України. Та тільки по зовнішності можна судити про їхній вік (наймолодшому спецназівцю лише виповнилося 22 роки) – всі вони пройшли АТО. Чи то спецпідготовка допомогла їм вберегтися від куль, «градів» і «ураганів», чи командирський талант заступника командира частини № 3045 Павла Жарікова, чи молитви матерів (а скоріше усе разом), але на ротацію хлопці повернулися живими та здоровими (лише одного поранило, і то легко).

45 днів відбули хлопці з Кузнецовська на охопленому війною Донбасі. Стояли на блокпостах у Слов’янську, Попасній, виходили з оточення у Первомайську, брали участь в боях під Дебальцево, словом, воювали. Вони професіонали, тож можуть розрізнити «почерк» таких же професіоналів з іншої сторони. Спецназівці розповідають, що проти української армії справді воюють і російські найманці, і так звані ідейні сепаратисти, і чеченці, казаки та відверті банформування, але найбільше там саме угрупувань і техніки російської регулярної армії.

Всього було: і наступати доводилося, і відстрілюватися кільком десяткам проти сотень ворогів. А коли відходили на автобусах із зайнятого напередодні Первомайська, в якому скупчилися кілька тисяч банформувань по десятихвилинному коридору, пробитому розвідкою, під захистом кількох БТРів і танків, коли навколо рвалися ворожі міни, солдати готові були гусениці бронемашин прикриття цілувати. Обійшлося…

Тепер вони виконують свої основні завдання по охороні Рівненської атомної електростанції. Щоправда, за звичкою називають один одного лише по позивних. А щоб постійно шліфувати свої спеціальні навички і вміння, регулярно виїжджають на полігон для відпрацювання бойового злагодження.

Тут не просто стрільбище, де просто луплять по мішенях. Тут у кожного свої справи: снайпери відпрацьовують дальні «точки», гранатометники тренуються з ручними протитанковими гранатометами, а кулеметники працюють у групі прикриття для них. Кожен із спецпризначенців влучно стріляє з усіх видів стрілецької зброї для взаємозамінності (в тому числі і з підствольних гранатометів, і з снайперської гвинтівки СВД, і з ручного кулемета Калашникова, і, звичайно ж, із пістолета).

Згодом спеціальні вправи на раннє виявлення противника та його «відпрацювання» з одного автоматного пострілу – і все це кілька годин підряд доводиться до автоматизму, коли кожен рух відточений, то група має стовідсотковий результат.

А ще спецпризначенці розповідають, що мають своїх підшефних з Володимирецького колегіуму, де є клас з військової підготовки. Кажуть, що навіть дівчата уже «понюхали пороху» на стрільбищах, чим дуже гордяться. Військово-патріотичне виховання молоді сьогодні лише відроджується, і справу станційних спецназівців варто було б поширити і серед інших силовиків. Адже одна справа бути «диванним патріотом» і читати про війну лише у Фейсбуці – і зовсім інакше ставлення у тих, хто хоча б на полігоні відчує запах пороху і потримає в руках бойову зброю, з якої убивають людей…

Побачивши, як працює спецназ, відчувши свист куль, закриваючи вуха від вибухів гранат і знімаючи мішені з продірявленими «десятками», відчуваєш гордість за їхню чітку і злагоджену роботу. Але їхня робота – це справа миру, а не війни…

Фото Сергія Скібчика