Авторизація

HomeНовиниУ ВарашіНещасливе Щастя: кузнецовські волонтери потрапили під обстріл «градів» (+фото)

Нещасливе Щастя: кузнецовські волонтери потрапили під обстріл «градів» (+фото)

( 0 Votes )

Група волонтерів із Кузнецовська, які постійно доставляють бійцям АТО допомогу, під час останнього візиту на схід потрапили під обстріл «Градів».

«Цього разу вирушили на Донбас на автомобілі приватного підприємця Віктора Міщука, який вирішив долучитися до волонтерської справи. Запланували поїздку до Станиці Луганської у батальйон «Торнадо», – розповідає один з учасників поїздки Степан Жданюк. –  По дорозі планували відвідати нашого земляка Валерія Конопка, який служить в одній  з військових частин неподалік тієї ж Станиці Луганської.

 А ще мали заїхати до Щастя, аби передати  землякам з «Айдару» декілька рацій та замовлені ними, крім усього іншого, продукти: яйця і молоко.  До речі, молоко виявилося найбільш ходовим продуктом: хлопці забирали його «з руками». Отож десять літрів, переданих Павлом Пашуком, виявилося замало.

Спершу планували їхати з Харкова маршрутом Купянськ-Старобільськ-Біловодськ-Станиця Луганська, а вже звідти майже впорожні заїхати до Щастя. Але по дорозі змінили маршрут і поїхали довшою, але кращою дорогою Словянськ-Лисичанськ-Новоайдар-Щастя. Зупинялися лише для дозаправки, тож  до Щастя доїхали швидко.

Перші враження від дороги: за тиждень, що минув від останньої поїздки, на блокпостах у зоні бойових дій з’явилися саморобні таблички з написами «За порушення правил проїзду вогонь на ураження без попередження», «За проїзд без зупинки вогонь без попередження» та інші такого ж типу.

Зупинилися на повністю зруйнованому блок-посту перед Щастям. Величезні  свіжі вирви від снарядів на дорозі та обабіч неї… Десь поділися закопані танки та БТРи…  Солдати щось збирають біля спаленого намету…  До нас нікому немає діла. Дивимося на табличку «вогонь без попередження» і терпляче чекаємо сигналу, аби почати рухатися до місця огляду. Навкруги постійно чути звуки пострілів та вибухи. На душі стає тривожно. Помічаю, що навіть Василь Хвалько, який  не вперше за кермом у поїздках в зону АТО, також починає хвилюватися. Про Віктора і не говорю. Він взагалі вперше у такій ситуації. Нарешті хтось махнув, щоб проїжджали без огляду. Заїхали на місце базування однієї з рот «Айдару», і там нас зустріли степанці Петро Сич з позивним «Бандера» та Володимир Худоба. Розвантажилися. У цей час вибухи стихли. Не стало чути й пострілів. Скориставшись перервою, вирішили заїхати на саму ТЕЦ, яка вважається найбезпечнішим місцем (сепаратисти її практично не обстрілюють, побоюючись знеструмити контрольовану ними територію).  

Під’їхали до прохідної. За хвилину підійшли й солдати. Тож я відчинив задні дверцята буса і заліз всередину, щоб, як на кожному блок-посту, показати  привезене. Ще встиг побачити, як Василь Хвалько сідає  за кермо, і в цей час прозвучав страшенний гуркіт. Звук був подібний до звуку, коли поряд влучає блискавка, лише в багато разів голосніший і потужніший. Автомобіль захитався. Посипалась обшивка зі стелі. Тож інстинктивно притулився до ящиків. Майже миттєво пролунав ще один вибух і почувся страшний крик людини. Зрозумів, що криють «Градами».

У голові промайнуло: «Я ж зачинений. Як вибратися?»  У цей час авто страшенно захиталося, на голову знову щось посипалося зверху, і від вибухової хвилі двері самі відчинилися. Кинувся до прохідної. Помітив біля машини блідого, як полотно, Віктора і крикнув, щоб біг за мною. Василь також біг до прохідної. За кілька метрів від машини – купа тіл. В одного неприродно вивернуті ноги. Він був ще живий. Інші (зразу не зрозумів, скільки їх) лежали неприродно перекрученими, нібито в них відсутні кістки. Обстріл продовжувався, але вже десь далі. Страшні вибухи розхитували будівлю, і сипалися вікна, які вціліли після перших вибухів. Заметушилися солдати. Почали надавати допомогу своєму ще живому товаришу, а він лежав із заплющеними очима і стогнав.

 Хтось із бійців загнав нашу машину зі спущеним колесом на територію станції. Сказав: «Кацапня  в середину станції не стріляє. ТЕЦ їм потрібна неушкоджена». Авто відігнали під галерею, щоб прикривала від того, що може впасти  з неба, та замінили колесо. На вибиті шибки і зрешечений осколками бік автомобіля не зважали. Важливо, що лишилися живі, без видимих ушкоджень, а автомобіль – на  ходу, хоча у крові та зі шматками  людської плоті і мізків. 

Приїхали «швидкі». Забрали вбитих. А пораненого військові на своєму авто ще раніше повезли в районну лікарню Новоайдара.

Зник зв'язок із комбатом «Торнадо», «Боксером», з яким ми в цей день вже мали розмову і домовилися, що вони виїдуть на безпечний блок-пост і перевантажать допомогу, якої дуже потребували. Адже в Станицю Луганську волонтери їздять рідко.

Дорогу до Станиці Луганської та й саме селище обстрілювали, і військові наполегливо рекомендували, принаймні сьогодні, відмовитися від цієї поїздки. Поміркувавши, вирішили, все ж, залишити передачі тут. Просили військових показати, де розвантажитись, але їм було не до нас. 

Вийшовши за прохідну, підійшов до місця падіння снарядів. Відстань від вирви до того місця, де був наш автомобіль, близько 8 метрів.  Від місця падіння першого – близько 20 метрів, а другий падав, перелетівши через наш автобус. Зрозумів, як нам пощастило, особливо з другим снарядом.

Скориставшись перервою в обстрілі, повернулися до місця базування «Айдару» і вирішили хоч чимось позашивати вибиті вікна в автомобілі. Петро Сич, давши целофан і скотч, порадив поставити автомобіль у безпечному, на його думку, місці. За його словами, туди ще ніщо не падало з неба. Але потім підійшов і сказав, що в нього дуже погані передчуття щодо нашої безпеки і запропонував швиденько виїхати зі Щастя та ремонтувати автомобіль десь поза містом.

Оскільки дорога на Станицю Луганську обстрілювалася, а зв'язок з «Боксером» відсутній, вирішили дослухатися до Петра і виїхати зі Щастя. На ходу, з речей, які везли, спорудив навколо нас якусь барикаду, щоб менше задувало. І Слава Богу, що лишилися цілими передні вікна.  Подивився на осколочні дірки у фіранці біля сидіння, на якому сидів, та на вибите вікно навпроти, і ще раз переконався, як мені пощастило. Три великі отвори якраз на рівні голови  свідчили про це.

Десь за годину зателефонував Петро і повідомив, що їх  вкотре обстріляли «Градами». Вибито всі вікна у триповерховій будівлі. Пошкоджені мережі тепло- та енергопостачання.  А в те «безпечне» місце, де ми стояли, вцілив снаряд.

Вирішили їхати до Краматорська, де перебували дубровицькі волонтери з «Руєвита» та наші афганці. Там розвантажились, утеплили автомобіль і ввечері поїхали додому.

Результати поїздки не дуже втішні. На наших очах загинули троє солдатів. Отримав травми Василь Хвалько. Зараз він на стаціонарному лікуванні в Кузнецовській СМСЧ-3: у нього ЧМТ від вибухової хвилі, забій головного мозку і контузія середньої важкості. Пошкоджений автомобіль Віктора Міщука. Для його відновлення маємо знайти кошти.

 Але є й позитив від поїздки. Допомогу доставили. Залишились живими.

Висновок. Мабуть, Господь Бог залишив нас живими, бо робимо Богоугодну справу. Тож тепер маємо примножити наші зусилля, щоб і надалі допомагати нашим солдатам захищати Україну від ворожої фашистської Росії і її  п’ятої колони та колабораціоністів серед нас».

 

  Вікторія ГОРДІЄНКО

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 90 гостей на сайті