Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

2 грудня біля ріки Горинь зібралася чи не вся Чаква. Літні і молодь із маленькими дітками зійшлися разом, аби відзначити знаменну подію. Рівно за два тижні дубенські військові мостобудівники (ВЧ А 1519) побудували дерев’яний міст, що з’єднав  два береги Володимирецького та Сарненського районів.

ПОТРЕБА у будівництві моста назріла давно, ще в радянські часи.  Після чергової реорганізації району, коли укрупнювали Дубровиччину (приєднували наш район, а потім від’єднували), 120 гектарів антонівської землі залишилися на іншому березі Горині. Тоді щовесни і літа (теж виручали військові, що неподалечку охороняють залізничний міст) зводили понтонну переправу. Вона була сезонною. А коли пройшло паювання земель і найкращі сінокоси випали за рікою, потреба у мосту   стала особливо гострою. Щоб дістатися до своєї землі, селяни з Чакви їхали через Городець. Зайво намотували до півсотні кілометрів. А так, напряму, три кілометри – і ти вже на другому березі річки.

І ось – відкриття.  Мороз та іній легенько вкрили міст і перила. З  боку Чакви оранжева стрічка перев’язала «новинку». Сільський голова Микола Петрук відкриває  історичну подію.

– Міст – то була і моя мрія. І скажу відверто: куди не звертався, мені називали такі суми за проекти і будівництво, що зразу  опускалися руки. Та  завдяки пресі довідався, що  громада  самостійно звела міст у селі Малево Демидівського району. Це ж зробили і наші недалекі сусіди в  селі Кричільськ на Сарненщині. Передзвонив до голів обох сільрад, дізнався  про організацію будівництва і став радитися з мудрими людьми та спеціалістами. Натхнення додали підтримка депутата районної ради, директора ДП «Володимирецьке лісове господарство» Олександра Миська та благословення отця Василя, настоятеля  нашої Свято-Іллінської церкви. Коли батюшка Василь поблагословив і дав «добро», я мав упевненість, що міст  побудуємо. І ось він перед вами – спільна  колективна праця  нашої громади.

Тож усім і кожному щиро і сердечно дякую. Дякую і вам, військові будівельники, за відповідальну оперативність.

Депутат райради, директор держлісгоспу Олександр Мисько наголосив на великій силі місцевого самоуправління, організованості громади, самопожертві кожного двору у Чакві, Антонівці і Тутовичах Сарненського району. Саме з цих сіл збиралися кошти на будівництво. І хоча траплялися скептики, більшість людей жила вірою і надією, що потрібні їм береги з’єднаються.

І ось урочиста  мить: майор  Олексій Дем’янчук,  голова сільради Микола Петрук та директор держлісгоспу Олександр Мисько перерізають  помаранчеву стрічку. Священик  Василь Юрочко  висвячує новобудову. І за ним зразу радісно прошкують жителі  Чакви, переважно ті, що мають  корів і коней та чиї паї на другому березі річки. А там уже стоїть білий бус. То жителі Тутовичі привезли решту зібраних громадою грошей. На благе діло – то мов для рідної дитини.

– У багатьох поселеннях ми будували мости, – розповідає перший заступник командира дорожньо-мостового  батальйону  майор Олексій Дем’янчук. – Але такої  високої організованості і зацікавленості у побудові   цієї споруди ще не зустрічали. Були села багатші за ваше, але там і сокири було не допросишся. А тут… Тут ми почувалися, як у рідному домі. Спорудили міст з гарантією на сто років. Отож живімо, щоб, коли настане час, його підремонтувати. Даємо гарантію:  цей міст витримає автомашину у 25 тонн!

Над мостом пролетіли гуси. Розвивалися два жовто-блакитні прапори. І Горинню, як білі рози, пливли великі льодяні квіти-крижини. Їх  разом із мостом фотографувала дітвора. І гусячий ґелґіт над мостом додавав радості. Це ж як раніше мучилися з тими гусьми. Бачиш їх на тому березі, кличеш, а пригнати додому не можеш. Не раз, бувало, пропадали виводки.

Я теж постояла на новому мосту. І теж почувалася іменинницею. Але повернуся до 9 жовтня, коли на сільському сході мешканці Чакви  остаточно висловилися за будівництво. Громада обрала організаторів і визначилася, хто за що відповідатиме. Вирішили: з кожного двору – по 500 гривень. А в кого є корова чи кінь – по тисячі. Тисячу доларів на будівництво «підкинув» і тодішній кандидат у народні депутати Василь Яніцький.

 Обрали й організаторів по збору коштів. Сюди ввійшли колишні педагоги Василина Микитівна Салівоник і Василь Петрович Кухоцький, учитель районної ДЮСШ Сергій Степанович Кукла і тракторист СВК «Чаква» Анатолій Павлович Антипець. Упродовж трьох днів зібрали 20 тисяч гривень. А з лісоматеріалом допомогли колишній директор лісгоспу Олександр Мелещук та нинішній  – Олександр Мисько. Допомогли і житель Чакви, лісничий Чарторийського лісництва, що на Волині, Олексій Гарбар, та його дружина Валентина Миколаївна – надали власну пилораму. Задіяла громада і 72-річного коваля Олексія Савовича Гарбара, який на замовлення будівельників кував скоби та інші необхідні речі.

Чоловіки, не рахуючись із власним часом, сумлінно корували  дерево та рікою сплавляли колоди до будівничих. З власними тракторами трудилися Олексій Заєць, Петро Килюшик, Олександр Усік, Петро Хваль і ще більше двадцяти чоловік, названих головою сільради, але яких не зможу перерахувати у цій статті. Свій вагомий вклад зробив і пресвітер  Микола Павлович Муляр зі своєю громадою. А вже їх підтримали і в Тутовичах, Малих Цепцевичах та інших пригоринських селах.

Добровільні збори коштів  проводилися в магазині Галини Кукли. «Скарбниками» обрали продавщиць Ніну Юсенко та Валентину Гарбар. Однак основні  роботи й оплату всього будівництва «йшли» через учителя Сергія Куклу. Йому найщиріше й аплодували земляки, коли голова сільради вручав  грамоти і подяки.

Підприємець Галина Кукла та бухгалтер моста Ніна Юсенко  на щасливу дорогу вручили мостобудівникам «миколайчики» – пакунки цукерок, а голова сільради – заслужені премії за швидку і якісну роботу.

 З обох сторін, від дубенських військовиків і громади,  щиру подяку одержали куховарки Галина Кухоцька, Варвара Бульботко, Антоніна Соловей та Галина Касянчук. Жінки любовно, як власним синам, готували смачні сніданки, обіди і вечері. Розтоплюючи грубки, дбали, щоб  мостобудівники почувалися, як дома. 

Словом, слід віддати належне всім жителям Чакви й Антонівки, які вболівали за будову і вірили в успіх. А хто ігнорував колективне старання, той перед фактом: у них перед очима – зведений міст, який довго слугуватиме громадам обох берегів. Тож із днем народження моста через Горинь люди вітали одне одного і спільно раділи. Сільська громада показала свою згуртованість і міць. І це добрий приклад для інших сіл: не чекати милостині, а власноруч робити щось корисне. Для себе, своїх дітей та онуків.

Галина ТЄТЄНЄВА,

фото: Галина ТЄТЄНЄВА, Іван АРТЮШИК

Матеріали по темі: