Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

…Станція метро «Лісова» в Києві, мікроавтобус з чорними військовими номерами, дерев’яні жорсткі сидіння і 3 години дороги до військового полігону в Гончарівську, що на Чернігівщині.

Це – далеко не початок нашої подорожі (теж не першої) у будні Українських Збройних Сил. Зустрічі журналістів районних видань України, професорів кількох українських вузів та представника адміністрації президента з артилеристами 27-ої реактивної артилерійської бригади передувала довга праця.

І на місцях, у газетах, які долучилися до проекту «Реформована преса – Українській Армії» та допомагали і допомагають випускати бригадні газети, розповідають про будні наших військових на бойових рубежах та героїзм українських військових. І в адміністрації президента та у Міністерстві оборони, де погоджуються списки учасників, які відбувають в зону ООС для репортажів із фронту; і в бригадах ЗСУ, які виходять в тил на перепідготовку та бойове злагодження і не завжди мають вільний час, щоб поспілкуватися з пресою.

І хоч цього разу ми не були на лінії зіткнення, а лише на тиловому полігоні, та вражень пізнали чимало. Чи може хтось із цивільних тут, у центрі чи на заході нашої країни, розповісти, як працюють «Урагани»? А нам пощастило не лише побачити могутню силу реактивної артилерії, а й поспілкуватися з тими, хто нею керує.

І хай там що кажуть пацифісти про убивчу суть війни, ми всі повинні чітко усвідомлювати, що в країні іде війна, чи не щодня на Сході гинуть солдати (наші з вами сини, брати, знайомі) – але в наших військових є чим відповісти противнику.

У тому числі й завдяки такій славетній артбригаді, яку очолює полковник Валерій Ісмаілов. Недарма ж артилерію у всі часи заслужено величають «Богом війни»…

Артилеристи 27-ої реактивної артибригади прикривали оперативний відхід наших угрупувань із Іловайського та Дебальцівського котлів; вони накривали вогнем опорні пункти бойовиків і частини регулярних військ російської армії, які тренуються на Донбасі умінню вбивати; готували наступ і давали достойну відплату, коли після розстрілу цивільних «Градами» росіян емоції в українських воїнів не витримували – і штаб не шукав винних, попри недолугі мінські домовленості…

Але не варто думати, що артилеристи стоять собі за 30-35 кілометрів (максимальна дальність «Ураганів») від лінії фронту і безпечно смалять цигарки та ганяють «аватарів». 27-ма бригада має 28 бойових втрат бійців. 3 вересня 2014 року два снаряди системи «Смерч» з російської території прилетіли в розташування цієї частини, тоді обслугу батареї шматками віддирали від металу і збирали по полю…

Усе це було, і розслідування багатьох військових злочинів досі є одним із основних завдань бригадної контррозвідки. А поки що батарея «Ураганів» виконує бойові стрільби і виконує бойове злагодження з іншими підрозділами (охорони, матеріально-технічного забезпечення, групами розвідки і спостереження) на полігоні.

– Економічна складова таких навчань доволі затратна: ціна однієї ракети з фугасним зарядом до реактивного комплексу – більше 28 тисяч гривень (а кожна батарея на стрільбах виконує 6-12 пострілів) і 250 тисяч гривень на одне навчання на пальне, – розповідає командир 27-ої бригади Валерій Ісмаілов. – Але ми йдемо на ці витрати, бо вони – основа досвіду і професійних навичок артилеристів. Так, усе озброєння ще радянських зразків, та доглянуте і будь-якої миті готове до бою. І це не перебільшення «для краси перед пресою», а реальний бойовий стан нашого підрозділу – і всієї армії сьогодні в цілому. Два залпи батареї – і 23 гектари землі перекопані й випалені вогнем на глибину до двох метрів, там уже нічого живого не залишається…

На початку жовтня ми вантажимося в ешелон і відбуваємо на бойове чергування в зону ООС. Так, ми дислокуємося на дальності двох пострілів від лінії зіткнення на виконання мінських домовленостей (чого не скажеш про нашого супротивника) – але за лічені години готові зайняти наперед підготовлені позиції й уразити всі цілі, визначені розвідкою.

Сьогодні реактивна артилерія активно модернізується і якісно оновлюється: «Урагани» замість витратних бензинових двигунів переоснащуються економічними і більш надійними дизельними силовими агрегатами українського виробництва (на таких наші артилеристи їхали на День незалежності на параді у складі механізованої колони у столиці); заряди до реактивних комплексів теж починають виготовляти в Україні; а на зміну «Градам», «Ураганам» і «Смерчам» у війська приходить «Вільха» – український ракетний комплекс з коригованим боєприпасом, розроблений на основі радянської реактивної системи залпового вогню 9К58 «Смерч» калібру 300 мм.

На командно-спостережному пункті запитуємо в оператора-навідника Дмитра, чому усі розрахунки він проводить не на планшетному ПК з інтелектуальною системою управління вогнем, а на … звичайній пластиковій карті з координатною сіткою і логарифмічною лінійкою.

– Не думайте, що наша бригада така відстала і перебуває десь на рівні 60-80 років, – пояснює солдат.

– Система управління вогнем у мене є навіть у смартфоні, – показує. – Але в реальних бойових умовах перед боєм противник глушить усі сигнали і супутників, і ДжіПіеС-координат – тобто існує ризик атаки усіх наших комп’ютерних систем управління вогнем і перекодування команд. Тим паче уся телефонна переписка і спілкування нині перехоплюється і теж глушиться (так вже було не раз). Чим це загрожує – самі розумієте. Хоча при побудові бойових завдань ми максимально використовуємо і дані з дронів-розвідників, і даних електронної розвідки, і супутникового позиціонування. Та все ж найоптимальніша альтернатива у цій гібридній війні – стара надійна планшетка і ручне введення координат, що, повірте, аж ніяк не впливає на точність і ефективність артилерійських ударів. Це добре знають і так звані ополченці, і регулярні частини РФ.

…Ми теж відстріляли свій норматив молодого бійця із стрілецької зброї на стрілецькому полігоні, поїли солдатської каші, поспівали в імпровізованому концерті, організованому військовослужбовцями бригади, поспали ніч у солдатських наметах, поспілкувалися з комбригом Валерієм Ісмаіловим (до речі, вірменином по національності) і скоординували наші подальші дії та спільні проекти. Але про них – трохи згодом, коли все задумане почнемо реалізовувати.

І поки ми поверталися додому, в теплі домівки й звичні крісла, артилеристи готуються знову іти туди, на буремний Схід, де нині відстоюється незалежність нашої країни.

Вони не ждуть почестей, не чекають газетної і телевізійної слави – вони мріють про одне: скоріше закінчити цю прокляту війну і повернутися додому, до мирних занять.

Але поки війна триває – свої військові контракти артилеристи 27-ої Сумської артилерійської бригади продовжують знову і знову – кадровий кістяк підрозділу не змінюється на 80 відсотків практично з початку війни.

Адже вони – ангели-охоронці українського війська і месники відплати для тих, що прийшли з мечем на нашу землю.

(Про візит журналістів на полігон -- з 12 хвилини).

«Снова замерз закат, снова сдавило виски, ощупью – перекат по ледяной степи… Медленная змея к цели своей ползет, где-то в колоне – я, в общем, пока везет. След в след за «Ураганами» в ночь уходят незванными, рваными ранами следом разрывы верной охраною!.. След в след с «Ураганами» ангелы поля бранного снова раскинут над нами красиво крылья багряные…»

(пісня написана військовослужбовцем 8 батареї 27-ої Сумської  бригади реактивної артилерії «Урагани», доступна на каналі ЮТУБ за посиланням

Сергій СКІБЧИК.

відео роботи «Ураганів» – С. СКІБЧИКА.