Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Кожний віруючий православної церкви у дні посту поспішає до сповіді, тобто визнає свої гріхи і розкаюється у них. Але що таке гріх? Як він виник і чому людина грішить? На ці запитання  відповідає настоятель Свято-Миколаївської церкви отець Михайла (Льода).

– Отче  Михайле, розкажіть: що таке гріх і як він виник? 

– Якщо розглянути стисло хронологію виникнення гріха, то вона така: спершу він виник серед ангелі, і причиною такого згрішення стала гординя Денниці, або Люцифера, що у перекладі означає «світосяйний», – найстаршого серед безтілесних творінь. Він був так близько до Бога (адже всі веління Творця до решти ангелів ішли тільки через нього), що в одну мить спокусився від думки, що сам може бути богом. Це і стало причиною «війни на небі». Тому не випадково архангел Михаїл (євр. – «хто, як не Бог») своєю суттю виступив проти гордині Диявола (євр. – «противник» Бога). Далі Сатана (ще одне ім’я «ворога» Бога), знаючи, що створенні Господом люди, Адам і Єва, мають свобідну волю, хитрістю та обманом пропонує те саме, що вчинив і сам, – повстати проти Творця: «з’їжте і станете як боги» (Бут., 3-5). Так гріх увійшов у життя людства. Із грецької мови слово «гріх» перекладається, як «промахнутися, не попасти в ціль». Така назва не випадкова, бо розкриває «технічну» сторону гріховності. Адже ні Диявол, ні перші люди не отримали того, до чого «прицілювались» і на що «мітили» – бути богами! Тому гріх – це обман і неправда, але з дуже яскравою обгорткою.

– Чому людина грішить?

– Найпростіша відповідь – тому, що піддається спокусі, випробуванню, перевірці і не проходить її. Існує така загадка: чи може Бог створити камінь, який він не зможе підняти? Відповідь: може! Таким каменем стала ВОЛЯ людини. Зло, яке є наслідком гріха, існує, як противага Добру, лише як один із варіантів для існування самого вибору. Тому гріховність людини засвідчує лише неправильний вибір, помилку, яку людина вчинила на своєму шляху. Тому Бог, крім волі, дав людині ще і розум та почуття, щоб вона могла розрізнити чи відчути, де добро, а де зло.

– Які бувають гріхи  ?

– Будь-який гріх – це зло, і навіть найменше зло добром ніколи не буде. Тому будь-який поділ завжди буде умовним. Ну, наприклад, гріхи можна поділити на порушення чи опущення, або вільні і невільні, свідомі і несвідомі, і т.д. Важкість чи величину гріха Церква розглядає трошки під іншим кутом. Ключовим є не назва гріха, а те, настільки він розвинувся в людині, а може – взагалі її поглинув. Найслабший гріх залишається в думках. Там він постійно залишається лише потенційним гріхом, тому проста найкоротша молитва, яка буде промовлятися подумки, блокує більшість таких спокус у їх зародку. Якщо ж ми пропустили «вірусну» думку, розвинули її і випустили її через слово чи діло, ми також ще не втрачені, адже і совість, і наш розум та емоційний стан будуть бити тривогу і констатувати наш «промах»; такий стан гріха вже вимагає покаяння. Страшніше, якщо ми не відреагували на попередження і, свідомо ігноруючи попередження совісті, долаємо «страх Божий» і повторюємо наш гріх. З кожним наступним повторенням його вплив на нас і важкість перед Богом зростають у геометричній прогресії. Тому найважчий гріх перед Господом – це гріх, у якому людина вже не захоче покаятись. Преподобний Феофан Затворник говорить: «Найважчий, смертний гріх, – це гріх, який оволодіває душею і стає в ній домінуючим, придушуючи духовне життя».

– Чи є люди безгрішні? На мою думку, чим ближче людина до Бога, тим більш грішною вона себе почуває, і навпаки: чим далі від Бога, тим  менше вона страждає від хворобливості свого духовного стану, навіть ще більше стає духовно сліпою. Грішник не почувається грішником, а праведник – праведником…

– Ні, людей безгрішних немає. Один Бог без гріха! Тому Бог закликає і нас бути такими, бути святими, тобто робити завжди і в усьому вибір в сторону добра.

 – Отче Михайле, чи вважається гріхом працювати у неділю і великі свята? Адже є приказка, що «за роботу гріха немає»…

– Усе насправді дуже просто, адже працювати в неділю чи у свято не можна по дуже простій причині: ми відкладаємо фізичну роботу, щоб піти до храму на святкову службу і попрацювати духовно. Тут можна застосувати такий розподіл гріхів, як порушення і опущення. Тобто, ми порушуємо заповідь, якщо працюємо, і ми не плануємо свій робочий час так, щоб виділити певний день для Бога, і якщо не йдемо до храму і відпочиваємо на дивані, ми також грішимо, бо опускаємо цю заповідь. Але найстрашніший гріх, про що ми говорили вище, – це коли демонстративно працюємо на зло, саме в неділю, саме у свято. Усе, що не стосується вище сказаного, дозволене, як виняток, у святковий та недільний день.

– Дякую за розмову, отче.

Ось уже друга седмиця великого посту минає. Усе більше людей поспішають у храм  до сповіді, йдуть цілими сім’ями, з дітками, до Святого Причастя, помолитися за своїх ближніх, живих і тих, хто відійшов у вічність. Молитися і вірити, що Господь почує наші молитви, адже доки живе віра, доти  живе людина.

Розмовляла Лариса САРНИЦЬКА.