Авторизація

HomeКультураНеофіційноКузьма Смоляр: Стан душі - творчість

Кузьма Смоляр: Стан душі - творчість

( 1 Vote )

У ці дні ювілейний день народження відзначає Кузьма Якович Смоляр, нині  шанований у Володимирці пенсіонер, просвітянин, керівник хору Свято-Миколаївського храму. А ми його знаємо, як нашого учителя, наставника і колегу.

Більше тридцяти років працював Кузьма Якович у Володимирецькій музичній школі: спочатку вчителем, згодом заступником директора та майже п’ятнадцять років – директором. А ще очолював районний відділ культури, керував народним хоровим колективом села Каноничі, і т.п.

Кузьма Якович СмолярЗроблено чимало добрих справ і залишено яскравий спогад у памяті людей, котрі йшли по життю поряд. Це учні, які обрали музику своєю професією. Це колеги, котрі у різний час пройшли школу професійного становлення під його керівництвом. І сьогодні вони щиро вітають свого вчителя і наставника з поважним ювілеєм. Зичать міцного здоров’я на многії літа, радості від дітей і внуків, душевного спокою, домашнього затишку та творчого натхнення і сплітають цей скромний вінок визнання і вдячності.

Алла Іванівна Василишина, завідувач фортепіанним відділом Кузнецовської музичної школи:

Так склалося, що молодим спеціалістом мені довелося розпочати свій трудовий шлях у колективі Володимирецької музичної школи, який на ту пору очолював Кузьма Смоляр. Саме Кузьма Якович став моїм першим наставником у професійному зростанні, і я вважаю, що мені дуже пощастило. Прекрасний організатор, мудра, чуйна людина, високий професіонал своєї справи, він зумів прищепити найкращі риси поведінки і нам, молодим спеціалістам. Чесний, відкритий, справедливий, – для мене Кузьма Якович і досі є еталоном справжнього керівника колективу, в якому було легко і приємно працювати.

Світлана Миколаївна Дейнек, викладач Кузнецовської музичної школи:

Працювати з такою яскравою творчою особистістю, фахівцем високого класу (директором, викладачем, хормейстером), як Кузьма Якович, було справжнім щастям. Хотілося гори звернути! Він завжди підтримував і допомагав втілити у життя цікаві ідеї, докладав усіх сил, щоб Володимирецька музична школа, в якій я навчалась, а потім працювала, була в числі кращих в області, гордився кожним досягненням як учнів, так і викладачів. Усі, хто на той час працював у цьому колективі, отримав великий позитивний досвід у всіх аспектах професійної трудової діяльності і може успішно працювати в будь-якому музичному закладі України. Наша творча співпраця тривала понад десять років. І дотепер ми спілкуємось, ділимось своїми думками, проблемами, планами. Кожна зустріч приносить велику радість і задоволення.

Діна Василівна Лук’янова, викладач Кузнецовської музичної школи:

Я дуже вдячна долі, яка двадцять шість років тому закинула мене у Володимирецьку музичну школу викладачем по класу скрипки. Директором на той час був Кузьма Якович. Яка це чудова людина! Він завжди чуйний і  уважний у спілкуванні. Як директор – дуже справедливий; умів прищепити підлеглим неабияку працелюбність, відчуття відповідальності і певності. Він дуже делікатно і по-батьківськи ставився до молодих спеціалістів: з теплом, розумінням, своєчасною порадою. А який талановитий, чудовий музикант! З великої літери, з тонкою душею, з великим багажем знань і умінь. Вважаю, що мені дуже поталанило працювати з Кузьмою Яковичем, і я вдячна за доброту, тепло, розуміння, за всі знання і вміння, які я отримала за час роботи в цій школі.

Микола Миколайович Дейнек, викладач Кузнецовської музичної школи:

Мені довелося працювати під керівництвом Кузьми Яковича недовго, але можу сказати, що це людина з великої літери. Це керівник (чи то педагогічного колективу, чи хорового), яких мало. В роботі він надзвичайно творча людина, професійно підходив до оцінки як викладачів, так і учнів. З ним завжди працювалося легко і цікаво.

Тетяна Іванівна  Остапович, викладач Володимирецької музичної школи:

Двадцять п’ять років Кузьма Якович був моїм наставником: спочатку навчав гри на фортепіано, а потім – мистецтву бути вчителем. Педагогічний колектив, очолюваний ним, був надзвичайно дружнім і творчим. Панувала взаємоповага. Директор до всіх ставився рівно і доброзичливо, та водночас був дуже вимогливий. Розслаблятись у роботі не можна було нікому і ніколи. І саме ця вимогливість змушувала нас постійно працювати над собою, підвищувати свою фахову майстерність, завдяки чому і виховувався той рівень професіоналізму, за який тепер усі, хто пройшов школу Кузьми Яковича Смоляра, щиро йому завдячують.

Портрет ювіляра був би незавершений без іще однієї яскравої грані його музичного обдарування – в якості керівника хорового колективу. Пригадуються творчі вісімдесяті. Кузьма Якович Смоляр, попри велику зайнятість як педагог і директор музичної школи, є також керівником хорового колективу колгоспу імені Калініна села Каноничі. Особисто мене до цих пір не залишає подивування, як сміливо Кузьма Якович брав до репертуару складні твори, яких зусиль докладав, щоб аматори, не обізнані з азами музичної грамоти, змогли їх вивчити і виконати на належному рівні.

Власне, саме під його керівництвом вперше в історії самодіяльної художньої творчості Володимирецького району сільський аматорський колектив одержав звання народного.

А участь у телевізійному фестивалі «Сонячні кларнети» у 1985 році та схвальний відгук про виступ колективу від журі в особі народного артиста Костянтина Огнєвого – це враження на ціле життя!

Для музиканта не існує поняття заслужений відпочинок. І хоч літа на зиму повернули, для Кузьми Яковича творчість – це стан душі і спосіб життя.

Мирослава Воробей 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 86 гостей на сайті