Ну як же без квітів?!

( 1 Vote )

 Переглядаючи №45 «Володимирецького вісника» за 7 листопада 2013 року, мимоволі зупинилась поглядом на фотографії до статті «Її квіти – її діти» і по-доброму позаздрила героїні за те, що вона може милуватись своїми квітами. І защеміло на серці, і з’явились на очах сльози…

Ще кілька днів тому, телефонуючи сестрі, стояла на подвір’ї біля клумби і розповідала їй, які хризантеми зацвіли цієї осені, якими барвами тішить око декоративна капуста, насіння якої я виписала з Харкова. А вже наступного дня, повернувшись після обіду з роботи, жахнулась – вся клумба була чорною, жодної квіточки не залишилось. Це так «погосподарювали» сусідські кози та баран. Те ж саме було і минулої осені, коли сусідські вівці залізли в квітник і за лічені хвилини знищили всі хризантеми, привезені з Рівного, за які були заплачені немалі гроші. І цієї осені за нові сорти хризантем заплатила більше 200 гривень.

Пішла до сусідів, плакала, просила дивитись за своїм господарством. А через день близько десятої години вечора знову побачила на своїй клумбі сусідського барана, який, апетитно похрумуючи, доїдав залишки декоративної капусти, якої в мене було кілька десятків кущів. Коли я стукала до сусідів, вони вже готувались до сну, і ніхто й не думав шукати того барана. Вже потім я дізналась, що він ночує по чужих подвір’ях; його не закривають навіть на ніч.

А про кіз окрема розповідь. Уже добрий десяток років вони господарюють на наших городах і квітниках. Той, хто був коли-небудь на «Бамі» (так ще називають нашу вулицю Лісова Поляна), міг спостерігати, як це стадо вільно ходить, де заманеться, заглядаючи у вікна архіву та НВК. Квітники знищені не тільки в мене, але й в інших сусідів. Прикро, але ж інші мої сусідки – хороші господарки, люблять і вирощують квіти. Та сьогодні у нас на «Бамі» жодної квіточки!

Пишу ці рядки і знову плачу. Рідні мене втішають: навіщо, мовляв, плачеш? Всі живі і здорові! А я думаю: ми живемо в ХХІ столітті. Це первісній людині потрібні були тільки шкура, м'ясо і печера. Ну як же без квітів?

Не раз ми звертались до цих горе-господарів. Одна сусідка навіть збиралась зі скаргою до міліції. Адже, якщо не можеш слідкувати за худобою, то не тримай її.

Пишу і згадую свою покійну маму Марію Артемівну. Вже будучи хворою і немічною, вона, спираючись на паличку, поралась у квітнику. А онуки, дістаючи з квітника м’яч, намагались не потоптати жодної квіточки, бо бабуся так любила їх.

Не називаючи прізвищ цих горе-господарів (бо ж газету читають і їхні учні), звертаюсь до них: «Дорогі мої сусіди! Цією заміткою я зовсім не хочу образити вас. Я хочу достукатись до ваших сердець, до вашої совісті. Поважайте і цінуйте працю своїх сусідів, адже у вас є багато хороших рис. Ви ж завжди підвезете своїми автомобілями на роботу чи з роботи. Здоров’я вам та вашим дітям і внукам!»

З повагою – Катерина Сергіївна ШАМА.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 57 гостей на сайті