Авторизація

HomeНаше життяЗустрічі для васАТО. Лікар - володимирчанин про війну на Сході (+фото)

АТО. Лікар - володимирчанин про війну на Сході (+фото)

( 1 Vote )

Олег Рибак, лікар медпункту першого батальйону 93 гвардійської чотирикратно орденоносної ОМБ: «Я не міг поступити інакше, адже там потребували моєї допомоги».

Пам’ятаєте сюжет по ТБ про дівчину-солдата під позивним «Лютік», якій снарядом відірвало обидві ноги? Вона залишилась жива тільки завдяки вчасній та професійній первинній медичній допомозі, яку надав наш земляк-володимирчанин, мій однокласник і колишній колега, а нині лікар-реаніматолог міської лікарні м. Рівне Олег Рибак.

З ним напередодні дня пам’яті, примирення та перемоги над фашизмом розмовляємо про сучасну війну з «колорадським» кольором сепаратизму і розбрату.

На війні Олег з травня минулого року і після двомісячних курсів у Київській медичній академії відразу потрапив на самісінький «передок», у перший ешелон – селище Водяне. В медпункт звозили поранених з позицій «Зеніт», «Бастіон», шахти «Бутовка» і села Опитне. Наразі це одні з найгарячіших позицій неоголошеної війни. Основною задачею лікаря медпункту на передовій – це ведення шокових станів, адже від вмілого надання допомоги залежить майбутнє бійця. На щастя, в Олеговій практиці військового медика ніхто з бійців не вмер, що свідчить про високу професійну підготовку лікаря.

Нещодавно Олег демобілізувався та вже приступив до основної роботи.Я мала нагоду порозмовляти з нашим героєм.

– Олеже, що спонукало тебе йти на війну, ти ж міг «відкосити», «забронювати»?

– Так, міг, але не посмів. Я давно думав над цим питанням, і коли принесли повістку до військкомату, то ні на секунду не вагався – значить, раз принесли, то треба йти. Щоб потім не мучила совість, що була можливість допомогти своїй країні, що там гинуть хлопці, а я злякався. А ще я йшов боронити свою землю, свою сім’ю від ворога. У нас в бригаді всі бійці йшли на війну з однією метою – захищати Батьківщину. Разом зі мною служив хлопчина з Горлівки, то він завжди казав: «Я тут, щоб захистити свій дім. От вам, наприклад, є куди йти, а мені? Все, що в мене було, – воно там, у ворога, і я буду до останнього воювати за свій рідний дім».

– Коли було найважче?

– На війні легко не буває. Але найважче – перші дні, коли ти з мирної території в’їжджаєш в зону бойових дій, де обабіч шляху – обгоріла, розстріляна військова техніка, розгромлені будинки, а поля всіяні нерозірваними снарядами від «Градів». Командир дає наказ вдягнути бронежилета і каску, а ти не можеш осягнути побачене, переварити, усвідомити. Настає, так би мовити, параліч свідомості. Так триває декілька днів, а потім налагоджується – і працюєш, працюєш. Основне – старатися якось відгородити свою свідомість від цього жахіття, старатися думати про війну як явище тимчасове, бо інакше «вибух мозку» забезпечений. У нас були випадки, коли хлопці не могли справитися самостійно з емоціями, а ще коли на очах вбиває друга; їх мусили відправляти в госпіталь зі справжнім воєнним психозом. Не звикли ми до війни, ніхто й ніколи не міг подумати, що нам доведеться воювати…

– Чи відчувався мовний бар’єр?

– Ні, що ти. В нас узагалі більша половини бійців розмовляла російською. Ніколи не було ніяких спорів чи якихось проблем, пов’язаних з мовою. (Від автора: я вже вкотре переконуюсь в штучності цієї проблеми. Неодноразово задавала це питання учасникам АТО, і відповіді були у всіх однакові. Тобто, отой лозунг про єдину країну і страну нав’язується нам згори. Мабуть, комусь таке вигідно).

– Олеже, а як місцеве населення? Так і далі вважає вас завойовниками?

– У Водяному з місцевих залишилися лише пенсіонери та ті, кому немає куди йти. З нами вони дружби не вели, та й з тими, що за тією лінією, теж не дуже. Люди залякані, стараються тримати нейтралітет, адже бояться за своє життя. Вияви прихильність до бійця ЗСУ, а тут налетить «сепарська» хмара, донесуть, що ти спілкувався з «бандерівцем», то лиха не оберешся.

– А як з обстрілами? Чи перемир’я таки ефективне?

– Що таке обстріли, ми не знали (з сарказмом). По нас 24 години на добу лупили з усіх можливих засобів. Без перестану, не втихаючи ні на годину. Вже потім ми стали досвідченішими, і коли менше як за 200 м до нас не прилетить «привіт», то й не ховаємось. А перемир’я? Ми вже були замітили, що під час «мінської» тиші збільшувалася кількість вбитих та поранених.

– Олеже, ти працював в надскладних умовах. Ти змінився? Що дала тобі війна, якщо можна так сказати?

– Так, уроки війна дає непрості. Що навчився? Цінувати. Цінувати час, життя, свободу. По-іншому дивлюсь на своє життя, на роботу, на сім’ю, дружину, синів. Війна дала можливість оцінити себе, свої можливості. А ще зросла віра в Бога. Там немає невіруючих, всі моляться, покладаються на Божий промисел.

– Ти вдома. Чи було щось таке, що вражає найбільше тут, удома? Чи було просто акліматизуватись до мирних умов життя? Що для тебе є реабілітацією від війни?

– Вдома?.. Тиша, спокій. Тут немає війни. Ніби Україна – це два континенти – на одному вогонь, смерть, розруха, а тут – мир. Це все дивно сприймається. Війна не проходить безслідно. Пару ночей здригався, не спав, чекаючи обстрілів, то уві сні сам стріляв, то рятував, але все вже минулося. Для мене основною реабілітацією є сім’я, робота, спілкування з дітьми, друзями, колегами. Вже увійшов в робочу колію, працюю, все нормально. Гостював у батьків, зараз, як і всі, святкую Великдень.

– Дякую, тобі, Олеже, за розмову. Бажаю всіляких гараздів та добра. А найголовніше – миру нам всім…

Ось така в нас вийшла розмова. Олег скромний чоловік, не дуже хотів, щоб про нього писала. Казав, що зробив як належить, і всі справжні чоловіки, які обороняють нас та нашу землю від чужинців. Але, на мою думку, його робота на війні заслуговує великої поваги. Люди повинні знати своїх героїв. З святом Вас, нинішні захисники Вітчизни, воїни-переможці нацизму!

 

Лариса Сарницька.
 

Коментарі   

 
-41 # Гість 18.05.2016, 20:13
Чого дома не сидишь?На Донбас якщо Ви не воювали не було би війни. Донбас живе новим життям без Украіни.
Відповісти
 
 
+26 # Гість 19.05.2016, 08:19
Шановний, до Вас в ДНР ніхто не їде і не Вам іноземному громадянину вказувати куди їхати громадяним України. СОЛОМІЯ.
Відповісти
 
 
+18 # Гість 19.05.2016, 11:49
До таких словом "шановний" думаю занадто велика честь звертатися
Відповісти
 
 
+3 # Гість 21.05.2016, 12:15
Посилайте дітей і чоловіків на смерть якщо вам не шкода життя,чим дальше від Донецька і Луганська тим більше Ви бачите російскі війська. Захід і схід це різні Укріни,не заважайте ім будувати свою краіну.Я не іноземець а Украінець з полісся просто живу в ЛНР и бачу все своіми очима. Якщи ви побували там то ви би по другому писали про війну.Не вірте нікому пока не побуваете там.
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 129 гостей на сайті