Авторизація

HomeНаше життяЗустрічі для васФермер і селекціонер

Фермер і селекціонер

( 0 Votes )

Член ради Асоціації фермерів і приватних землевласників володимирчанин Василь Григорович Гарбарчук живе і працює на землі, на нашій бідній, здавалося б, поліській землі. Втім, він і на пісках умудряється виростити врожаї, яким можуть позаздрити агрофірми.

Як живе і працює, які виношує плани на майбутнє, які має проблеми та як стрічає День працівників сільського господарства, фермер-ентузіаст розповів на своєму полі.

 …Неділя. Листопад 2012-го. Сонячний полудень. Ми їдемо на колишнє фермерське господарство «Пасєка» Василя Григоровича Гарбарчука. Проїжджаємо повз колишній «Горгаз». 

Машину Василь Григорович поставив при в’їзді до очисних споруд, які тихо і мертво стояли, мов у фільмі-катастрофі на фоні розритої, подзьобаної вирвами і шахтами нелегальних копанок «янтарщиків». Вийшли на галявину. По правий бік 92 гектари зайняли старателі бурштину, а справа наділ Гарбарчуків. «Пасєка» поділена на декілька одноосібних господарств між батьком і синами, та більше тут працює Василь Григорович з дружиною Уляною Федорівною (вони – пенсіонери).

Якби мені років сорок було, а не 70, розмірковує Василь Григорович, – зробив би тут сільскогосподарсьий рай. А так, може, й не встигну…

І я йому вірю. У числі перших він, водій першого секретаря райкому партії Каменчука, взяв близько п’яти гектарів землі як тільки вийшов на пенсію. Усі з нього тоді сміялися, підколювали. Як це: узяти землю біля очисних, коли влітку там дихати нічим?! І взимку не краще. А він мовчав. Загнав на свій наділ техніку з ПМК, заплатив великі гроші і виробив собі поле, виробив гектари.

У той час виходив союзний журнал «Приусадебное хазяйство», і він багатьох спонукав повернутися до рідних джерел, до землі, до батьківських хліборобських заповідей. І Гарбарчук не помилився. Він був другим «юридичним» фермером після парторга колгоспу імені Леніна Мефодія Леонтійовича Волчецького, колишнього голови колгоспу села Тотовичі Сарненського району, агронома й орденоносця.

Далі були інші. Тоді на державному рівні підтримувався фермерський рух. Гарбарчук своїми силами і власним коштом тудиться з 1994 року і по сьогодні. Працював на землі, як батьки навчили. Та найбільше його цікавили нові сорти, новинки в агротехнологіях. Він суворо дотримується технології на совість виробляє поле. Дає потрібну норму гною, мінеральних добрив, і згадує.

– У 1996 році я зібрав всіх зернових (жита, пшениці, вівса) 60 тонн, і не знав куди подіти. Продали частину, а те на комбікорм пустили.

Заробивши на необхідну техніку і транспорт, фермер пильніше почав придивлятися до різних сортів.

Попала мені газета з об’явою, і я подзвонив у Київ, в дослідний інститут, ділиться досвідом хлібороб. Вони висилають каталоги і я замовляю собі нові селекційні сорти. Так придбав чеський озимий ячмінь «Луран». Посіяв 30 соток, і зібрав 2,5 тонни. До пари взяв канадську пшеницю сорту «Віздом» («Мудрість») і теж не помилився. Як «Луран» колосився, то я сюди по три рази на день приходив дивитися на нього. Це як тримаєте дитя.

З картоплею теж експериментував. Добре вродила «Біла роса». Поки одну машину додому завезли, комбайн вже з повним бункером стоїть. І цьогоріч я придбав шість нових сортів картоплі по 36 гривень за кілограм. Взяв два наших українських, два голландських і два польських. Заїжджав і у село Несвіч Луцького району: там насіннєве господарство з хорошими селекційними сортами; купив пшеницю, яка на круг дала по 65 центнерів, вона тверда і добра на хліб.

Зараз добре працювати. В Інтернеті вибираю собі, що хочу. Так придбав японського тракторця «Янмар», 15 кінських сил, з фрезою у комплекті. Економний. Заплатив 35 тисяч гривень. Свої доходи я не скриваю: у 2010 році заробив 16 тисяч гривень, у 2011-ому 33 тисячі. Тримаємо корову, свині, птицю. На сінокіс наймаю роторну косилку, а це недешево. Як усі люди: за все плачу, сьогодні ніхто задарма не робить.

Нині мені господарювати стало безпечніше. Тут – загороджені сусіди, а там річка Бережанка почищена, вже худоба не здолає. Бо мав я проблему. Посіяв кукурудзу (вона аж на 4 метри вгналася). То череда корів перетрощила все. А люди як напали на ту кукурудзу – возами і мотоциклом з коляскою приїжджали красти. Ще не навчені наші люди культури. До чужого як на своє поле сунуть…

Цим роком теж задоволений. Мрію он під тим дубом зробити бесідку, щоб можна було посидіти і перепочити, подумати, як поліську зщемлюцю зробити багатою на урожаї...

 


 

Записала Галина Тєтєнєва

На фото автора: Василь Гарбарчук на ячмінному полі.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 131 гостей на сайті