Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Якщо вчора із землі всі сміялися і казали: “Навіщо вона мені здалася”, ”Чим я її оброблятиму?”, то сьогодні кожен, хто має земельний пай, вже приміряється, як з цієї землі мати користь. Як з нею поступити: продати чи здати в оренду?

Поки що переважна більшість родючих земельних паїв (особливо бурштиновмісних) переписується внукам, дітям, родичам. А ті згідно з “дарчою” тепер носять власника земельного наділу на руках.

Де поділися паї?

Розповідає уродженка Собіщиць Марія І.:

– У мене таке питання до газети і всіх відповідальних структур: до кого мати претензію, що з 2010 року не можу знайти «крайнього», де подівся наш земельний пай на пасовища? Моя мама проживала в сусідньому селі. Коли розпаювали колгосп, їй випало на пай декілька земельних наділів у різних місцях на території двох сільрад. В Собіщицях після розпаювання тоді утворилося два «СВК». Якісь землі попали в одне господарство, інші – в друге.

Землю близько свого села ми забрали і нею користуємося. А ось земельну ділянку під пасовища, яка розміщена на «чужій» території, досі знайти не можемо. Землевпорядник розрахувався. Карти в сільраді є. Поїхали на місцевість – а там вже поле переоране. Хто забрав, хто переорав – невідомо. В селі людей перепитали – так нічого і не вияснили.

І ми, можливо, той пай у чужому селі не шукали б, якби не візити молодих хлопців з Вараша, які вже напитували наш пай. Але той пай нам теж дорого дістався. У нашої мами було багато дітей, і всі ми раніше намагалися якнайшвидше поїхати подалі від землі і селянської праці. Я теж до пенсії працювала в управлінні будівництва РАЕС. Та як настали 90-ті роки, то всі кинулися до землі, а тепер, як пішов бурштин, то вона ще більше виросла у ціні.

Моя мама до останнього не вірила, що закон від 3 грудня 1999 року набере чинності і сили. Ви не повірите: вона вашу району газету із Законом України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» заховала за образи, а за Леоніда Даниловича Кучму, який його підписав, молилася і до останнього дня не вірила, що це дали землю безплатно і назавжди. Ми її возили за село і показували поле. То треба було кіно знімати!

Мені, коли я працювала в УБ РАЕС, земля тоді була непотрібна. Сьогодні я – вже пенсіонерка. Діти навперебій доглядали бабусю, аби вона переписала на нас хоч один пай. Мати ж нотаріально передала сертифікат мені. Я здала його тоді в оренду одному із засновників. Потім з нами договір ніхто не заключав. Ми оформили землю, але в натурі не виводили. Хоча я й живу у місті, з весни і до осені пораюся на грядках, тільки не та сила вже стояти в розорах. Хоча у нас земля, не буду Бога гнівити, добра. У людей є наділи гірші. Якби відкрили отой ринок землі, мабуть, ті наділи, що на території сусідньої сільради, продала б чи здала б в оренду.

Оце коли я вам дзвонила, приїжджали знов якісь молодики, знову напитували, чи у нас та в Сопачеві продаються хати із землею і паї. А щодо ринку землі, то у кожного є родичі, і жоден ту землю тепер із рук не випустить. До чого я веду? Треба, щоб земля «крутилася» і давала гроші. Гектар займаємо, а поки земля не товар, решту хотілося б здати в оренду в хороші руки. Щоб не було обману. Щоб на ній не росли берізки з маслюками…

Ще один випадок, як можна втратити пай.

Ольга Іванівна під Дубівкою продала свій земельний наділ бурштинокопачам (в той час за 7 тисяч доларів). Сьогодні ж на землях у тому масиві толкові і підприємливі люди почали висаджувати «трав’янисту» малину (вона не обкладається податком). Тітка Ольга посилає зятя і сина наорати на паю, там, де «янтарщики» перемили площу. І радить теж зайнятися цим перспективним і «модним» бізнесом. Поїхали хлопці на те «місячне поле», підготовили площу (трактор ще два рази у яму провалився). І тут явилися нові «господарі» та пояснили, що «продана Аляска» назад не повертається: платіть бакси і забирайте свій пай. От вам і ринок землі, який наче не працює.

Увесь матеріал читайте у свіжому випуску газети "Володимирецький Вісник" від 23 листопада 2017 року!

Галина ТЄТЄНЄВА