Авторизація

Про суржик і мову

( 2 Votes )

 

Станом на 1 травня 2013 року чисельність населення України становить  45 млн. 495 тис. 252 мешканці. Рідною мовою говорять 67,5% людей. Але чому не всі 100%? Раніше за українську боролись, а що зараз? Набавилися?!

Наша мова належить до високорозвинених мов світу. Для її вдосконалення багато чого зробили письменники, вчені, видавці, освічені люди різних часів. Особливо почесне місце належить Тарасу Шевченку, який обробив, відшліфував і показав світові дорогоцінну мову пригнобленого тоді народу.

Зараз же люди не так, як раніше, цінують всю велич і багатство рідного слова. Майже вся Східна Україна розмовляє російською мовою, бо та, бачите, скрізь. Але хто ж її «скрізь» вживає? Захід ще тримається рідної. Отак і ділиться Україна за мовним критерієм.

Та люди, які працюють там, де просто не прийнято говорити іншою мовою, навіть на Сході говорять так, як треба, бо розуміють свою значимість у мовній сфері. Цим людям хочеться подякувати.

Патріотично вихована молодь теж ще не зраджує українському слову. Та є і такі, що зводять нанівець не лише милозвучність рідної мови, а й власний здоровий глузд (краще б російською говорили!). Саме завдяки таким молодим людям українців можна поділити на три типи: «Привіт. Я люблю українську мову!»,  «Я предпочитаю русский язык» і «Мени нравиться руський язык. Вин очень красывый!». Останній тип і спотворює нашу співучу чарівну мову суржиком. Схоже, що ці люди словесним покручем хочуть об’єднати українську мову з російською, але в них це зовсім не виходить. Напевно, кожен, зустрівши таких мовців, посміхнувся, почувши якесь новостворене слово, а в душі заплакав від того, що мову спотворюють.

Як же нагадати українцям, що ми – українці? Як навчити їх справжньої мови? Все у нас самих! Це ми забули, що є окремою нацією і маємо все своє. Бо коли нашу мову визнали однією з наймилозвучніших, то це ж не просто так. Напевно, досить переймати від інших те, що маємо самі. Досить слухати балалайку, коли в самих без діла лежить кобза. І досить говорити комусь «спасибо», коли хочуть подякувати тобі.

Валентина МЕЛЬНИК,

студентка Східноєвропейського національного університету

імені Лесі Українки.

 

 

 

Коментарі   

 
+3 # Гість 31.08.2013, 12:59
Так-таки-так! А як засмічується наша мова англійськими словами-терміна ми! Боїмося що нас в Європі не зрозуміють? "95 квартал" треба заборонити. І Зеленському голочкою наколоти язика, щоб не спотворював Нашої Мелодійної своїм недолугим суржиком.Ганьба !!!
Відповісти
 
 
0 # Гість 31.08.2013, 21:41
люди, які ви все ж таки недалекі.
ми зараз живемо в епоху глобалізації, коли межі між етновластивостя ми просто стираються. від англійських неологізмів нікуди не дітись, бо ми живемо в суспільстві, а не на безлюдному острові.
питання мови завжди гостре, але просто , дійсно, їдьте на безлюдний острів, і там можливо мова залишиться нетронута чужородними словами. прийміть як даність.
і треба розуміти, що потрібно не несвідомо лише відгороджуватис ь від всього чужого, а вміти пристосуватись до сучасних змін в розвитку людства, не втративши своє.
Відповісти
 
 
-1 # Гість 31.08.2013, 21:49
"Рідною мовою говорять 67,5% людей. Але чому не всі 100%"
це утопія - щоб в державі все населення розмовляло однією мовою. люди не з пробірки виростають. у кожного є своє коріння, яке не завжди буде протоукраїнськи м. і серед українських росіянин,є ті, що, родившись в Україні, знаючи 2 мови, можуть обома спілкуватись. авторе, в вас ще грає юнацький максималізм, а з віком, дай бог, щоб він з такими вашими необачними реченнями не переріс в націоналізм.
населення жодної країни в принципі не може говорити лише однією мовою.
Відповісти
 
 
+5 # Lavr 01.09.2013, 12:42
Повага до своєї мови, культури, Батьківщини можлива тільки при чіткій самоідентифікац ії. Треба вияснити хто ми є. Чи "моголи", чи "слав*яне", чи росіяни, чи українці. Для багатьох це ще "в процесі". Так, білоруські українці (на Брестщині) не хочуть називатися білорусами, але соромляться називатися й українцями, не відчуваючи ніякої підтримки з матірної країни. Тому вони звуть себе "тутейші". Така ж ситуація і в Україні. Через інформаційне засилля "старшобратньог о" сусіда, вікове приниження українців, як селюків, які "недавно навчились мити руки" (Д. Табачник), в українців міцно тримається комплекс неповноцінності щодо себе, своєї мови, культури. Так один мій юний родич з 100%-го українського села сказав мені: "Я по-рускі лучче понімаю чим по-українськи". Ще один: "Я українських пісень не люблю, бо вони якісь тупі". Обидва школярі. Як там в школі йде патріотичне виховання - загадка. Тому й процвітає суржик.
Один дописувач боїться націоналізму, думає, що це "с[ЦЕНЗУРА] Божий". Націоналізм міцно тримає купи народи всередині держави. За рахунок націоналізму тримаються Росія, Польща, Угорщина та всі інші. Поки в нас не буде поваги та любові до себе, своєї культури, історії, що називається націоналізмом, - Україна приречена бути в хвості народів-сусідів . Народу, який має більш ніж тисячолітню історію, пора почати себе шанувати.
Відповісти
 
 
0 # Гість 01.09.2013, 15:24
ви націоналізм з патріотизмом не плутайте. одне діло поважати свою країну, інше - фанатично ставитись до питання ідентифікації. у націоналізма і патраотизма один корінь, та різні вітки
Відповісти
 
 
+1 # Lavr 01.09.2013, 16:22
Це не різні вітки, а різні рівні одної вітки.
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 114 гостей на сайті