Авторизація

Не вмів жити

( 4 Votes )

У дизель-потязі поряд зі мною їде молодичка  з довжелезною  косою й очима кольору горіхової настоянки. Розмова між пасажирами поволі перейшла від захоплення зачіскою «по-українськи» до обговорення релігійних і  воєнних тем.

– Наші люди хотіли захистити батюшку від його начальства, та не змогли, – сумно каже  молодичка.

Отець Володимир, настоятель храму у древньому поліському містечку, прослужив Богу та московській церкві  двадцять три роки, за які заслужив у громади величезну повагу. Ніхто ніколи не бачив його на масових заходах чи гулянках – лише вдома, на хрестинах чи на мерлинах. Жив отець у старенькій хатинці, разом із дружиною й донькою тримав невеличке господарство. Пожертви чесно витрачав на розбудову храму – перекрив дах, переклав підлогу, провів воду. Тим часом десь, хтось почав запроваджувати нові «правила». Кажуть, за свою «посаду» отець Володимир мав сплатити 15 тисяч чи то американських доларів, чи то українських гривень.

– Не має значення, бо батюшка все одно не робив би такого, – переконана косата пасажирка.

Тоді на парафію прибув новий піп, молодий, амбітний, на дорогій іномарці. Наче б на підмогу отцю Володимиру. На підтримку ж шанованого настоятеля люди назбирали півтори тисячі підписів, надсилали листи, їздили з «чолобитною» у столицю. Чекали й на телевізійників. Проте замість журналістів до громади навідались якісь крепко здорові хлопці на джипі. «Заглохніть усі», – мова була короткою, не віщувала нічого доброго. 

Отець Володимир зібрався у дорогу, на бандерівську Львівщину, звідки родом його дружина. Люди постановили віддати йому усі гроші з церковної каси  – щоб  мав за що хліба купити, знайти якийсь дах над головою. А на останній службі перед Великоднем плакало чи не усі парафіяни. Коли ж маленькі дітки читали йому подячні вірші, не стримав сліз і сам священик.

– Якби ж то наш батюшка умів жити, то хоч би хату собі побудував за тих двадцять років, а він умів лише молитись, – мовила молодичка, гойднувши косою на виході з вагону.

Світлана ФЕДОНЮК

 

Коментарі   

 
+2 # Гість 24.08.2014, 20:55
Для поліського містечка Львівщина теж являється бандерівською? Як для донецьких?
Відповісти
 
 
0 # Siegfried 26.08.2014, 09:53
Чому таке запитання? Що Ви маєте на увазі?
Відповісти
 
 
+3 # Гість 26.08.2014, 17:09
В передостанньому абзаці так сказано. Тому й хочу вияснити чому Львівщина названа бандерівською чисто в московському стилі. Чи то свідома гра авторки на розкол України? Хоч армія УПА зародилась саме на волинсько-поліс ьких теренах.
Відповісти
 
 
0 # Siegfried 26.08.2014, 21:55
:oops: Перечитав знову. :-)
1-Думаю, що Світлана Федонюк не західнячка. По крайній мірі, не мєсная.
2-Вона переказує слова отої красуні з довгою косою і очами кольору горіхової "бурди" - то це не її особисте визначення БАНДЕРІВСЬКА ЛЬВІВЩИНА.

А може їй відомі якісь факти поділу львівщини на Бандерівську і Батярську (така собі локальна федералізація :lol: )????? Ми чого то не знаємо?
Відповісти
 
 
+3 # Гість 26.08.2014, 22:40
Зате, схоже, що молодичка "мєстная". Але відповідає за текст автор.
Відповісти
 
 
+8 # Гість 27.08.2014, 08:14
Здоров німцю!Здоров браточку!Як поживаєш? У нас у павільйоні знов водка подорожчала.Пон імаю,у Перчика інфляція.Но інтересує мене следующеє.Один батюшка із Львова,а другій як понімаю так, із Додєцка? Бо у його дорога іномарка і здорови хлопці на джипі які усіх заткнули.І про церкву московську згадується.Біда браточку, усі вже давно забули що церква не московська і не кіївска,а божа і двері туди откриті всім.Понімаю що суть матеріалу в тому що є на світі наші і чужі,думаю що це сухе полінце дров в те багаття яке розгорілося і яке вже припекло і нам.Твоє здоров'я братчку! Будьмо!
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 98 гостей на сайті