Авторизація

HomeНевидумані історіїЖитіє наше...Якби я знала, що він стане миротворцем…

Якби я знала, що він стане миротворцем…

( 1 Vote )

Голова сільської ради Великих Телкович Віктор Репетуха розповідає:

Наші люди з сіл Бишляк і Великі Телковичі досить дружно зібрали на підтримку української народної армії кошти, продукти. Населення зібрало 11730 гривень, дитячий садок передав армії 700 гривень, школа с. Бишляк – 1000 гривень, а школа з Великих Телкович 1200 гривень. Ми всі пройнялися солдатською долею, бо із нашого села Іван Васильович Гаврилюк був у Косові миротворцем, а тепер бере участь в АТО.

 Його мати Ольга Григорівна їздила у військкомат, щоб взнати як сину передати бронежилет. Райвоєнком Андрій Володимирович Усік підтвердив, що населення району збирає гроші для армії. Райдержадміністрація перерахувала 100 тисяч гривень, за які було закуплено 23 бронежилети, ліки, обмундирування. З Великих Цепцевич передали у військкомат бронежилети, в 6 із яких виявлено завищений ступінь захисту (замість кевлару був простий метал). Ще закупили 20 комплектів форми для військових.

Тільки от як доставити в гарячі точки нашим солдатам зібране? До Миколаєва вантаж доїжджає, а далі… Далі невідомо куди везти бронежилети, форму з ліками та домашні продукти. Нема таких смільчаків, щоб аж до АТО добралися і передали землякам передачу з рідного краю.

  …Щодня з нетерпінням і тривогою чекає на телефонний дзвінок зі Сходу Ольга Гаврилюк. Її серце стискається щоразу, коли підходить до радіо чи телевізора. Кожна інформація про пересування наших військ у Донецьку та Луганську викликає питання: чи не там її син?

  Якби я знала, що Іван стане військовим ніколи в армію не пустила б… розповідає солдатська мати. Народила я Івана 6 липня 1985 році. Ще у нас із Василем Іларіоновичем є донька Марія, можна сказати, з нами живе. Іван хлопець рослий, гарний. Закінчив Луцький педагогічний інститут. Вивчився на фізрука. У нашій школі роботи не було. Поїхав назад на Волинь. У Новоград-Волинському одружився. Взяв у жінки Наташу, медичного фельдшера, що працювала у військовому госпіталі. Діток ще нема. Нема й квартири. Живуть у тещі. Наташі щось з ногою трапилося, військові нічого не кажуть, тільки дали їй групу інвалідності.

Наш Іван пішов в армію. Спочатку погодився на контракт на три роки служби, а потім – на п’ять. Це щоб заробити грошей на власну квартиру. Служив він у Косово. Там йому добре було. Всім забезпечували військовослужбовців. З ним служив ще земляк Анатолій Блищик. У нашому селі проживає його дід, а Блищики по переселенню виїхали у Полтавську область. І треба землякам зустрітися аж у Косово! З нашого району в миротворці попало 5 чи 6 юнаків. Наш Іван вже був жонатим.

Як ото Путін кашу заварив в Донбасі, та стали росіяни йти війною на нас, Івана викликали на Україну, у Новоград-Волинський. Дали сутки, щоб з’їздив додому. То як пересік границю, подзвонив, що хоче домашнього житнього хліба і картоплі з шкварками. На деньок тільки приїхав, ми вже й не розпитували, що він у Косово робив, а закололи кабана і дві сумки наклали свіжини…

Зараз теж передали б що-небудь йому і його товаришам. Але куди передаси? У військкомат їздила, розпитувала: як передачу із села в ту «гарячу точку» відправити? Нема такої служби, щоб займалася оперативно тилом, своєчасно завозила воду, хліб. Чує моє серце, що там справжня війна…

 Там не мед. І допомогти нічим не можу. Ото єдине молюся, молюся. Прошу Бога, щоб тих зайд-чеченців і сепаратистів повиганяли. Кордон хороший заклали. І щоб у нас ніколи не було війни. Ніякої! Хіба то я сина родила, щоб він воював? Ой, ви би знали, як тяжко!.. Щось сьогодні довго мені не дзвонив. Я вже так переживаю. Як був за кордоном, чомусь так серце не боліло… Молюся. Здається, я вже сама взяла б той бронежилет і понесла б йому, коли взнала, що навіть форми путньої у них зараз немає. І Наташа переживає. І я не сплю… Прекрасно розумію, що хтось мусить захищати нашу землю. Але чого одні сидять, пиво п’ють, а наші захищають?

Ольго Григорівно, ми щиро дякуємо Вам за сина, сина-миротворця, гордість всього району. Спасибі Вам і Василю Іларіоновичу. 15 липня – День миротворця. То ми подзвонимо Івану і привітаємо його. Дякуємо за розповідь. Будемо надіятися тільки на хороше і вірити, що мир запанує над всією Україною.

І вам дякую…

Галина ТЄТЄНЄВА.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 64 гостей на сайті