Ікари на мотузці

( 4 Votes )

Якщо ви прихильник екстриму, а замість крові у ваших жилах тече адреналін, то роуп-джампінг (стрибки з висотних будівель та мостів) – саме для вас. До того ж, «джампити» можна з мостів, вишок, будинків, труб та навіть скель. Цей вид екстремального спорту для тих, хто хоче полоскотати собі нерви, здійснити крок в нікуди, переборовши власний страх і довівши собі, що здатен на більше.

Я вперше почула про роуп-джампінг від друзів, які стрибали у Луцьку. Послухавши їх розповіді про те, як це круто, коментарі типу  «купа адреналіну», «хочеться ще», я подумала, що дружу з божевільними людьми. Ну хто при здоровому глузді стрибатиме з дев’ятиповерхового будинку? Тоді я ще не могла уявити, що й  сама стрибну.

Напрямок є доволі молодим – йому всього лиш декілька десятків років, проте він вже дуже популярний серед прихильників екстриму. Про це я вже дізналася з кількох статей на сайтах екстрималів. Але впевненість інформація про страховку та захисні прилади не вселила. Тому я вирішила, що поки навчаюся у Львові, повинна принаймні подивитися на стрибки. Зібравшись з силами (на це пішов тиждень), я попрямувала разом з подругою на об’єкт. Побачивши недобудований дев’ятиповерховий будинок, стало страшно. Але з-за рогу вигулькнула дівчинка з яскравими дредами та в неоновому костюмчикові, і весело привіталася. Стало ще страшніше, якщо чесно. Але нас вже чекали інструктори.

Через декілька хвилин нам наввипередки пояснювали правила стрибків, техніку безпеки та просто знайомилися. Дізнавшись, що ми прийшли тільки подивитися на джамперів, не повірили, і взялися перевірити, чи є ми у списку стрибунів. Тим часом організатор розповідав нам про клуб джамперів – майстри, у яких більше 50 стрибків, об’єднуються і пропонують стрибнути кожному охочому. Добрі люди запропонували піднятися на дах і подивитися на страховку та стрибунів.

Поки ми підіймалися, повз з криками пролетіло двоє – це були новачки, які вперше стрибали тандемом, як пояснили згодом. Тандем – це парний стрибок, де основна страховка на одній людині, а допоміжна – на іншій. Організатор з усмішкою додав, що у них навіть весільна церемонія якось відбувалася, а молодята потім стрибнули тандемом.

Перше що ми побачили, піднявшись на дах, величезну кількість кріплень. Мотузка була натягнута між двома будинками, і по обидва боки стояли професійні джампери, які слідкували за станом обладнання. Побачивши хлопчину, який вже стояв на краю будівлі, я нажахано відвернулася, аби не бачити, що станеться далі. Але той з посмішкою і радісним криком «Ура!» пірнув із висоти 10 поверху, а потім планерував у 5 метрах над землею. Поспостерігавши ще декілька стрибків, я дійшла до думки, що все не так уже й страшно, і вирішила теж спробувати. Мені пояснили правила техніки безпеки, налякали (так треба, традиція!), і підштовхнули до краю. Подивившись униз, я подумала, що нізащо цього не зроблю. Через 10 хвилин умовлянь, тремтячи від страху і не відчуваючи ніг, стрибнула.

Перше запитання у голові: «Мене не прив’язали?» Наступна мить повна вереску. Це – перші секунди вільного падіння. Легенький ривок сповістив мене, що (слава всім святим!) я прив’язана, і зараз літаю у декількох метрах від землі. Полегшено зітхаю і все ще дякую Господу, мамі та організаторам за те, що жива. Купа незнайомих людей вітає мене з першим стрибком. А з даху висотного будинку вже летить моя подруга. Щасливі, йдемо додому, а через тиждень з того ж будинку стрибаємо знову. Ми тепер – «адреналінові наркомани».

І вдруге, і втретє підіймаєшся на будівлю і зазираєш у безодню, в яку через мить полинеш (навіть і з страховкою). Ноги тремтять, зуби цокають, і забуваєш не тільки настанови інструктора, а й власне ім’я; і стоїш, не спроможний зробити отой вирішальний крок. Але поруч страхують і підбадьорюють професіонали, кожен крок і кожне слово яких відточене і правильне. Дивлячись на них, розумієш,  що це не захоплення, не хобі – це справжній спорт, в якому найважливіша перемога – перемога над собою. І коли відчуваєш, що нізащо не стрибнеш, бо це безумство («мізки вдома залишив», «навіщо я сюди приперся…»), тебе на прикладі інших переконають, що перебороти себе – найважливіше. Та й хто не мріяв навчитися літати? Нарешті, зважившись, стрибаєш у невідоме…

Після стрибка хтось буде хизуватися перед друзями перебореним страхом, хтось ніколи не розповість про це батькам, а інший вже готується до наступного стрибка. Не дивуйтеся, якщо перед ним вас лякатимуть – це «фішка» організаторів, спеціальний психологічний прийом. Мені, наприклад, розповідали про сміттєві пакети трьох кольорів, які слід брати з собою (спочатку було не до сміху). Не зважайте на все – відключіть інстинкти та голос розуму, «відірвіться» на повну. Насолоджуйтеся адреналіном та емоціями, які дарує стрибок, і не бійтеся кричати від захвату!

Захоплена падінням

Анна ЛОГВИНЕНКО

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 93 гостей на сайті