Ще раз про розкопки і скарби

( 0 Votes )

 

Продовжимо археологічну тему. Бо саме археологія розкриває зміст історії. Повернемося недалеко не близько, на два-три роки тому назад.

 

Хлопці мили бурштин, і вимили … величезного, як удава, полоза.

Ми ще такого страхіття не бачили, – розповідає Борис, 1967 року народження, працівник лісгоспу. Довжиною та гадина більше трьох метрів, товщиною як гусяче яйце. Почав повзти розтягнувся до чотирьох метрів. Луска, як на рибі. Світло- і темно-коричнева та зелена. Красень. На маленькій голові щось наче брови чи коронка.

З нами дід був з Борової. Всіх зупинив. Виключили мотори. Дід сказав: «Або це на велику вдачу, або на пропажу…»

Один дурень почав того полоза бити. Ми кричали, щоб не чіпав. І дід з Борової на нього сварився. Вже «бійця» нема в живих: зимою йшов до села і під лід провалився. Нам потім дуже «повезло» шматка бурштину як головки капусти вимили. Куди той «удав» дівся, не скажу. «Треба було науці його передати», перемовлялися ми.

Після нас ще копали. То на метрах 7-8 викопали закам’янілу чорну гадюку. Теж розміром за три метри і з головою, як дитячий кулак.

Я завжди уважно копаю ґрунт. Нам колись, не буду казати де, пощастило. І не на «янтарі», а на старовині. Пішли ми на другий день Пасхи. Думали, нікого ніде не буде – свято ж. Аж тут Тоню побачили, ще пару баб з нашого кутка теж копалися в піску.

Ми поодаль стали і почали з кумом копати. Враз щось брязнуло. Дивимося, якась іржава бляшанка. Ми тихенько її відставили, щоб ніхто не помітив. І далі копаємо. В обід лопатою проткнули… Між собою не ділилися. Все реалізували, а гроші порівну. Тепер за «содєржимоє» моя дочка у Львові учиться, меблі купили. А кум хату на Бурках добудовує.

Ото пощастило! Здали викопане аж у Львові. Були якісь ґудзики, пару золотих копійок, печатка і два шнурочки. За ті шнурочки нам заплатили більше, ніж за золоті копійки.

Ще три рази лазили в ту яму. Чогось особливого не знайшли. Інтерес до сонячного каменю у нас тоді пропав: стільки треба землі перевернути, що той камінець бурштиновий знайти. А тут за черепки такі грошища платять! Так що, повірте, скарби існують! Тільки ми, недолугі і погані учні, не вчимо своєї історії, не знаємо своєї Батьківщини. Боронь Боже, я не закликаю торгувати історичною спадщиною нашої землі. Але знати треба...

Ми думаємо: кого сьогодні заінтересує те, що було багато років тому? Може, вже й тих людей, що нашим батькам про старожитності та скарби розповідали, в живих немає, і їх розповіді перетворилися на справжнісінькі легенди.

Але в кожній родині, коли збираються родичі та сусіди, так чи інакше випливає тема “кладів” чистих і заговорених, скарбів – зібраних дідом-прадідом чесною працею на лісовому промислі, чи відгодівлі худоби, чи відлові птахів… І хочеш, не хочеш, та проскочить завжди інтригуюче: старий скарб. Той, заповітний, який знаходиться десь поряд з тобою. Який сам собі вибирає господаря і котрому не треба казати: “Амінь! Розсипся!”

Нам у редакцію читачі принесли показати такі старожитності, що за ними київські музеї плачуть. Тому ми продовжили цю тему та подаємо розвідки і про скарби. До повіданого долучалися наукові публікації з періодики, розвідки археологів та фольклористів.

Воістину, на Русі ніколи не переводилися мисливці в пошуках стародавніх скарбів! І ця тема відкрита. Справа в тім, що кожна родина, кожен дім мали щось цінне. Наприклад, коштовний посуд, срібні чи золоті речі ужитку, іменні самовари, що передавалися із покоління в покоління. (Скажете, що Полісся було бідне і затуркане, коли поліські жіночки володіли декількома мовами і мали власні печатки та іменне майно? Ніякі віри і ніякі віяння не змогли змінити устрій поліської родини, де жінка тримала в своїх руках господу і родове надбання).

Тож, коли насувала якась загроза, то ці речі найчастіше закопувалися у землю або топили у воді.

Мали неабиякі статки й володимирецькі міщани, що жили на Кутущині. А треба сказати, що весь Володимирець був єврейським містечком. І щоб побудуватися близько центру, треба було сусідам-євреям за цей дозвіл заплатити золотом. От коли почалася війна, Аким Козоріз, який жив на Кутущині і мав там досить чималий клапоть землі та млин, швиденько розділив все своє добро між дочками. Муж однієї з них працював у німців (як їхати на Новаки, де нині стара станція) на тартаку. Так називалася тоді пилорама. От він взяв все жінчине та своє добро склав у бочки, засмолив їх і… кинув у колодязь. Коли пройшли воєнні громи, дід вибрав із колодязя воду, а своїх бочок із скарбами … не знайшов. Виявилося, що плавун, який пішов по дну колодязя, всі статки діда Гриця поніс по підземній ріці…

Є у Володимирці вулиця Вишнева. Жителі цієї вулиці єврейського походження, як стверджують старші люди, під час війни і копійки не взяли із собою у гетто (воно розташовувалося на місці, де зараз магазин “Квіти”, біля поліції). Тож не дивно, що на городах по цій вулиці й досі часто-густо викопують золоті копійки та господарські речі. Одній із наших однокласниць, Олені, втрапила копійка, а потім знайшла у землі … позолочену сковорідку та упаковку швейних голок, які зовсім не поіржавіли. Хто від такої знахідки відмовиться?

Один із лісничих продовжив розповідь, де ми писали про Майдан і старезного діда. Як доказує державний охоронець, на цьому Майдані трапилася ще така чудасія. Приїхали поїздком туди німці. І повідомили, що там щось будуть споруджувати. Обнесли площу, вирили під фундамент рівчаки. А у заростях сливочок, що вже здичавіли, викопали котлован. І... зникли. Як потім пояснили місцеві чоловіки, що допомагали копати землю, іноземці знайшли там скарб, забрали його і зникли.

Не так давно у Великі Цепцевичі прибуло дві автомашини із Польщі (так вони себе назвали), які розшукували нащадків графа Гіжицького та цікавилися колишнім польським поселенням Копачівкою. Гості найняли місцевого тракториста, який і показав землі цього зниклого села. Прибульці знайшли місце старого хреста, і шукали ще ковбаню. Ходили. Дивилися. Вже потім, через декілька днів із Дубівки старші люди передали, що в тому місці був перший “схрон” польського ополчення і там можуть бути закопані досить цікаві речі.

Багато таємниць і всякого добра, не обов’язково срібла та злата, схоронено у “вушаках та порогах” наших поліських хат. Досі ніхто не насмілився побувати у казематах польської жандармерії і тюрми, що знаходиться під приміщенням старого райвно.

Не можна відкидати й версію, що від Свято-Успенської церкви та колишнього костьолу Матки Боски Остробрамської (нині ресторан “Біле озеро”) веде підземний хід до панського маєтку, що у дендропарку. Цю версію підтверджують й архітектурні плани побудови споруди, оновлені у 1927 році.

Взагалі наш район дуже і дуже цікавий для аргеологів-пошуковців. Він настільки багатий історичними знахідками, що сюди зачастили чорні пошуковці із країн Балтії. Звідки молодики 1970-х років народження можуть так досконало знати наш край? А дуже просто. Дідусі тут воювали. Є карти. Є ще знаки. От і забирають награбоване і заховане колись.

Якщо декілька років тому пріоритет у пошуках скарбів надавався дорогоцінним металам, то сьогодні справжнім скарбом є рукопис, документ, лист із фронту, старовинна ікона, фотографії, вишиті рушники, швейні машинки “Зінгер”, кухонні речі, кухри, тумбочки-секретарі і канапи.

Скажіть, де у “забитому” Поліссі могли взятися витвори світового рівня родини Фаберже? Подейкують, що і “Янтарна кімната” застряла десь на Західній Україні. Адольф Гітлер у Вінницькій області готував собі підземну ставу “Вервольф”, а його підопічні прагнули здивувати фюрера розкішною кімнатою із бурштину…

Ще один факт. Сьогодні йде пошук і скупка есесівських нагрудних блях, котрі фашисти носили на ланцюжку на верхньому одязі. За цю залізячку з номером торік західний центр у Кельні давав по 700 євро.

Як свідчать старожили, біля Кідер відбувся бій між вояками УПА та фашистськими танками під прикриттям групи есесівців. Сьогодні до цього поля прикута велика увага, і не тому, щоб увінчати подвиг земляків, а щоб, вибачте, заробити на есесівських емблемах.

Скарби… Ними займається держава. Повинна була займатися, це її монополія. Так, як і видобутком бурштину. Тема відкрита, запрошуємо всіх до розмови. Хто щось цікавого почув від дідуся чи бабусі – напишіть. Це цікаво!

Записала Галина Тєтєнєва.

 

Коментарі   

 
+1 # Гість 31.08.2017, 08:12
Не бачу сенсу позолочувати сковородку, брехня якась.
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 64 гостей на сайті